нормативно-правові документи

Конституція України

Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }

Ніхто не може узурпувати державну владу. { Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005 }

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/99 від 14.12.99 }

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 7-рп/2009 від 16.04.2009 }

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Р о з д і л II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 38 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 від 06.07.99 }

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 від 19.04.2001 }

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 від 29.05.2002 }

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. { Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 від 04.03.2004 }

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97 }

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. { Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-зп від 25.11.97 }

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

{ Офіційне тлумачення чистини першої статті 58 див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-рп/99 від 09.02.99 }

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. { Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97, N 6-рп/2000 від 19.04.2000 }

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду N 13-рп/2000 від 16.11.00 } { Офіційне тлумачення положення частини першої статті 59 "кожен має право на правову допомогу" див. в Рішенні Конституційного Суду N 23-рп/2009 від 30.09.2009 }

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. { Офіційне тлумачення частини другої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду N 13-рп/2000 від 16.11.00 } { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 59 "для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" див. в Рішенні Конституційного Суду N 23-рп/2009 від 30.09.2009 }

Стаття 60. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. { Офіційне тлумачення статті 64 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97 }

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Р о з д і л III
ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

{ Офіційне тлумачення положень статті 69 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }

Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. { Офіційне тлумачення положень частини другої статті 72 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }

Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Стаття 74.

Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Р о з д і л IV
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

{ Офіційне тлумачення положень статті 75 див. в Рішенні Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002 }

Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

{ Частина перша статті 76 в редакції Закону N 2952-VI від 01.02.2011 }

comm7 {color: #ffffff; font-style: italic}

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України { Стаття 76 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України.

{ Частина перша статті 77 в редакції Закону N 2952-VI від 01.02.2011 }

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом. { Стаття 77 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. { Офіційне тлумачення частини другої статті 78 див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97 }

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом. { Офіційне тлумачення частини третьої статті 78 див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97 } { Стаття 78 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги. { Офіційне тлумачення статті 79 див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97 }

Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.

{ Офіційне тлумачення положень частин першої статті 80 див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2003 від 26.06.2003 }

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. { Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 9-рп/99 від 27.10.99, N 12-рп/2003 від 26.06.2003 }

Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. { Офіційне тлумачення частини третьої статті 81 див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97 }

У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду. { Офіційне тлумачення частини четвертої статті 81 див. в Рішенні Конституційного Суду N 1-зп від 13.05.97 } { Стаття 81 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України. { Офіційне тлумачення положень статті 82 див. в Рішенні Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002 } { Стаття 82 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. { Стаття 83 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. { Офіційне тлумачення частини другої статті 84 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 11-рп/98 від 07.07.98, N 16-рп/2003 від 14.10.2003 }

Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. { Офіційне тлумачення частини третьої статті 84 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/98 від 07.07.98 } { Офіційне тлумачення положень статті 84 див. в Рішенні Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002 }

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції; 2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції; 3) прийняття законів; 4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією; 8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції; 11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; 13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції; 14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; 15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією; 16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; 17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; 18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; 19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України; 20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; 22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; 23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; 24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; 25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади; 26) призначення третини складу Конституційного Суду України; 27) обрання суддів безстроково; 28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів; { Офіційне тлумачення пункту 29 частини першої статті 85 див. в Рішенні Конституційного суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 } 30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; 31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; 32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; 33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією; 34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України; { Офіційне тлумачення пункту 34 частини першої статті 85 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2003 від 14.10.2003 } 35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату; 36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання. { Стаття 85 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

{ Офіційне тлумачення положень частини першої статті 86 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 4-рп/99 від 19.05.99, N 4-рп/2000 від 11.04.2000, N 4-рп/2002 від 20.03.2002, N 5-рп/2003 від 05.03.2003, N 16-рп/2003 від 14.10.2003 }

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. { Стаття 87 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 88. Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх.

Голова Верховної Ради України: 1) веде засідання Верховної Ради України; 2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; 3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України; 4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; 5) організовує роботу апарату Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України. { Стаття 88 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 89. Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів.

Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. { Офіційне тлумачення положень частини другої статті 89 див. в Рішенні Конституційного суду N 5-рп/2003 від 05.03.2003 }

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом. { Стаття 89 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. { Офіційне тлумачення положень частини другої статті 90 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2004 від 19.05.2004 }

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.

Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України. { Стаття 90 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

{ Офіційне тлумачення положень статті 91 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002, N 16-рп/2003 від 14.10.2003 }

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 4) порядок застосування мов; 5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 7) правовий режим власності; 8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; 9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів; 11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; 13) територіальний устрій України; { Офіційне тлумачення пункту 13 частини першої статті 92 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 } 14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури; 15) засади місцевого самоврядування; 16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст; 17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; 18) правовий режим державного кордону; 19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; 20) організація і порядок проведення виборів і референдумів; 21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; 22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. { Офіційне тлумачення положення пункту 22 частини першої статті 92 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2001 від 30.05.2001 }

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; 2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України; 3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; 4) порядок використання і захисту державних символів; 5) державні нагороди; 6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; 7) державні свята; 8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 93 див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2001 від 17.05.2001 }

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 93 див. в Рішенні Конституційного Суду N 2-рп/2001 від 28.03.2001 } { Стаття 93 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 94. Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. { Офіційне тлумачення частини другої статті 94 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 11-рп/98 від 07.07.98, N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. { Офіційне тлумачення частини четвертої статті 94 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/98 від 07.07.98 }

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. { Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 94 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-зп від 03.10.97 } { Стаття 94 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 95 див. в Рішенні Конституційного Суду N 26-рп/2008 від 27.11.2008 }

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Стаття 97. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Поданий звіт має бути оприлюднений.

Стаття 98. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

{ Стаття 98 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Стаття 101.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Р о з д і л V
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 103. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. { Офіційне тлумачення до частини третьої статті 103 див. в Рішенні Конституційного Суду N 22-рп/2003 від 25.12.2003 }

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень. { Частина п'ята статті 103 в редакції Закону N 2952-VI від 01.02.2011 }

Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом. { Стаття 103 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України складає таку присягу: "Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі".

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. { Офіційне тлумачення положень статті 104 див. в Рішенні Конституційного Суду N 17-рп/2002 від 17.10.2002 }

Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 105 див. в Рішенні Конституційного Суду N 19-рп/2003 від 10.12.2003 }

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; 2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; 4) приймає рішення про визнання іноземних держав; 5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; 6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; { Офіційне тлумачення пункту 6 частини першої статті 106 див. в Рішенні Конституційного Суду N 23-рп/2008 від 15.10.2008 } 7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією; 8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; { Офіційне тлумачення положень пункту 8 частини першої статті 106 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2004 від 19.05.2004 } 9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; 10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; { Офіційне тлумачення положення пункту 10 частини першої статті 106 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-рп/2005 від 13.10.2005 } 11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади; 12) призначає половину складу Ради Національного банку України; 13) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України; 15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; { Офіційне тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 106 див. в Рішенні Конституційного Суду N 2-рп/2003 від 28.01.2003 } 16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; 18) очолює Раду національної безпеки і оборони України; 19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; 20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; 21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; 22) призначає третину складу Конституційного Суду України; 23) утворює суди у визначеному законом порядку; 24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; 25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; 26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; 27) здійснює помилування; 28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; 29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України; 30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України; 31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. { Стаття 106 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі: 1) відставки; 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерті.

Стаття 109. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Стаття 110. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 111 див. в Рішенні Конституційного Суду N 19-рп/2003 від 10.12.2003 }

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 22, 25, 27 статті 106 Конституції України.

{ Стаття 112 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Р о з д і л VI
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. { Стаття 113 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. { Стаття 114 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.

blkt2 {color: #FfFfFf; font-style: italic}

Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри. { Стаття 115 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 116. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. { Стаття 116 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 }

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 }

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 118 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003 }

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. { Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 118 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 }

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; 2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. { Офіційне тлумачення положення частини першої статті 120 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2002 ( ) від 17.10.2002 }

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України. { Стаття 120 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Р о з д і л VII
ПРОКУРАТУРА

Стаття 121. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. { Стаття 121 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років. { Офіційне тлумачення положень частини другої статті 122 див. в Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2008 від 02.04.2008 } { Стаття 122 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Стаття 123.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Р о з д і л VIII
ПРАВОСУДДЯ

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 124 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 9-зп від 25.12.97, N 8-рп/2002 від 07.05.2002, N 15-рп/2002 від 09.07.2002 }

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 124 див. в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/2002 від 07.05.2002 }

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 125 див. в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/2010 від 11.03.2010 }

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 125 див. в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/2010 від 11.03.2010 }

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 126. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 126 див. в Рішенні Конституційного Суду N 19-рп/2004 від 01.12.2004 }

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 126 див. в Рішенні Конституційного Суду N 19-рп/2004 від 01.12.2004 }

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Стаття 127. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.

Стаття 128. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 129. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; { Офіційне тлумачення положення пункту 8 частини третьої статті 129 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 11-рп/2007 від 11.12.2007, N 8-рп/2010 від 11.03.2010 } 9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 130 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2010 від 11.03.2010 }

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Стаття 131. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; { Офіційне тлумачення пункту 1 частини першої статті 131 див. в Рішенні Конституційного Суду N 14-рп/2001 від 16.10.2001 } 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Р о з д і л IX
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 133 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 }

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 133 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 }

Р о з д і л X
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, депутати якої обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим має наслідком припинення повноважень її депутатів.

{ Частина перша статті 136 в редакції Закону N 2952-VI від 01.02.2011 }

Чергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обраної на чергових виборах.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.

Статтю 136 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2952-VI від 01.02.2011

Стаття 137. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:

1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) санітарної і лікарняної служб.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; 2) організація та проведення місцевих референдумів; 3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; 4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; 5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм; 6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; 7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії; 9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів; 10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.

Стаття 139.

В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України.

Р о з д і л XI
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 12-рп/2002 від 18.06.2002, N 21-рп/2003 від 25.12.2003 }

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003, N 9-рп/2005 від 13.10.2005 }

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 від 25.12.2003 }

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. { Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 }

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

{ Частина перша статті 141 в редакції Закону N 2952-VI від 01.02.2011 }

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років. { Частина друга статті 141 в редакції Закону N 2952-VI від 01.02.2011 }

Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.

Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.

Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради. { Стаття 141 в редакції, що діяла до внесення змін Законом N 2222-IV від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 }

Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2952-VI від 01.02.2011

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

{ Офіційне тлумачення частини першої статті 142 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001 від 13.07.2001 }

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

{ Офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2010 від 01.04.2010 }

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. { Офіційне тлумачення положень статті 144 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 7-рп/2009 від 16.04.2009 }

Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Стаття 146.

Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

Р о з д і л XII
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Стаття 148. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Стаття 149. На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.

Стаття 150. До повноважень Конституційного Суду України належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; { Офіційне тлумачення положення абзацу другого пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002 від 27.03.2002 } актів Президента України; { Офіційне тлумачення положення абзацу третього пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002 від 27.03.2002 } актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 15-рп/2000 від 14.12.2000 }

Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Стаття 153.

Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.

Р о з д і л XIII
ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 154. Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 155. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 158. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 158 див. в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/98 від 09.06.98 }

Стаття 159. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

{ Офіційне тлумачення статті 159 див. в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/98 від 09.06.98 }

Р о з д і л XIV
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.

{ Офіційне тлумачення статті 160 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-зп від 03.10.97 }

Стаття 161.

День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Закон України Про освіту

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про освіту

Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України.

Стаття 2. Завдання законодавства України про освіту

Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

Стаття 3. Право громадян України на освіту

1. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

2. Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів, де вони навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.

3. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.

4. Іноземні громадяни, особи без громадянства здобувають освіту в навчальних закладах України відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.

Стаття 4. Державна політика в галузі освіти

1. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

2. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 5. Державний контроль за діяльністю навчальних закладів

Державний контроль за діяльністю навчальних закладів незалежно від форм власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Державний контроль проводиться центральними і місцевими органами управління освітою та Державною інспекцією навчальних закладів при Міністерстві освіти України. Положення про центральні державні органи управління освітою, про Державну інспекцію навчальних закладів при Міністерстві освіти України затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Основні принципи освіти

Основними принципами освіти в Україні є:

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти;

інтеграція з наукою і виробництвом;

взаємозв'язок з освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і наступність системи освіти;

безперервність і різноманітність освіти;

поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Стаття 7. Мова освіти

Мова освіти визначається Конституцією України, Законом Української РСР "Про мови в Українській РСР" .

Стаття 8. Навчально-виховний процес і громадсько-політична діяльність у навчальних закладах

1. Навчально-виховний процес у навчальних закладах є вільним від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій.

2. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається.

3. Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України , не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі.

4. Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у навчальних закладах первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Стаття 9. Навчальні заклади і церква (релігійні організації)

Навчальні заклади в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви , мають світський характер, крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями.

Стаття 10. Управління освітою

1. В Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування.

2. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.

Стаття 11. Органи управління освітою

До державних органів управління освітою в Україні належать:

Міністерство освіти України;

міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади;

Вища атестаційна комісія України;

Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Стаття 12. Повноваження Міністерства освіти України та міністерств і відомств України, яким підпорядковані навчальні заклади

1. Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Міністерство освіти України:

бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;

встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;

визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів;

здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування;

забезпечує зв'язок із навчальними закладами, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;

формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;

розробляє умови прийому до навчальних закладів;

забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;

розробляє проекти положень про навчальні заклади, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх навчальних закладах незалежно від форм власності та підпорядкування;

здійснює керівництво державними навчальними закладами.

Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані навчальні заклади, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, навчальних закладів незалежно від форм власності.

Міністерство освіти України забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в позанавчальний час. { Частину першу статті 12 доповнено абзацом згідно із Законом N 178-XIV від 14.10.98 }

2. Міністерства і відомства, яким підпорядковані навчальні заклади, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації навчальних закладів, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із навчальними закладами та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані навчальні заклади, прийняті у межах їх компетенції, є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, навчальних закладів відповідного профілю незалежно від форм власності.

3. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані навчальні заклади.

4. Інші повноваження Міністерства освіти України, міністерств і відомств України, яким підпорядковані навчальні заклади, визначаються положенням про них.

Стаття 13. Повноваження Вищої атестаційної комісії України

Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника.

Положення про Вищу атестаційну комісію України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти

1. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:

встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах;

вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;

визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону;

вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з наданням особам, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, можливості здобувати загальну середню освіту. { Частину першу статті 14 доповнено абзацом згідно із Законом N 3167-IV від 01.12.2005 }

2. Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

управління навчальними закладами, що є комунальною власністю;

організацію навчально-методичного забезпечення навчальних закладів, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти України;

координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;

визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;

контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію навчальних закладів, що є комунальною власністю.

Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15. Державні стандарти освіти

1. Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на 10 років.

2. Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається засновником навчального закладу, Міністерством освіти України, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади, місцевими органами управління освітою шляхом ліцензування , інспектування, атестації та акредитації навчальних закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

{ Абзац другий частини другої статті 15 виключено на підставі Закону N 2289-VI від 01.06.2010 }

3. За результатами ліцензування Міністерство освіти України, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень надають навчальним закладам незалежно від форм власності ліцензії на право здійснення освітньої діяльності відповідно до державних вимог із встановленням за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями обсягів підготовки, які відповідають кадровому, науково-методичному та матеріально-технічному забезпеченню, вносять їх до державного реєстру навчальних закладів.

Невиконання або грубе порушення навчальним закладом умов і правил ліцензійної діяльності, подання та розповсюдження недостовірної інформації щодо її здійснення є підставою для призупинення дії або анулювання ліцензії.

4. За результатами акредитації вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади:

визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами , надає право видачі документа про освіту державного зразка;

встановлює рівень акредитації навчального закладу;

надає певну автономію навчального закладу відповідно до отриманого статусу;

інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів;

вирішує в установленому порядку питання про реорганізацію вищого навчального закладу з наданням відповідного статусу або його ліквідацію.

5. За результатами атестації дошкільних, середніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладів Міністерство освіти України, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень:

визначають відповідність освітніх послуг, які надаються навчальними закладами, державним стандартам певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;

приймають рішення про створення спеціалізованих навчальних закладів: шкіл, колегіумів, ліцеїв, гімназій тощо;

вносять пропозиції Міністерству освіти України про надання відповідного статусу професійно-технічним навчальним закладам;

приймають рішення про створення, реорганізацію або ліквідацію навчальних закладів.

6. За особливі досягнення в роботі навчального закладу Президентом України може бути надано статус національного навчального закладу.

Стаття 16. Органи громадського самоврядування в освіті

1. Органами громадського самоврядування в освіті є:

загальні збори колективу навчального закладу;

районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;

Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

2. Органи громадського самоврядування в освіті можуть об'єднувати учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного спрямування.

3. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчальних закладів.

Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає в межах чинного законодавства Міністерство освіти України за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних об'єднань.

Стаття 17. Самоврядування навчальних закладів

Самоврядування навчальних закладів передбачає їх право на:

самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності;

участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту та угод підприємств, установ, організацій, громадян;

визначення змісту компонента освіти, що надається навчальним закладом понад визначений державою обсяг;

прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних, інженерно-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами;

самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розпису в межах встановленого фонду заробітної плати;

здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в навчальних закладах.

Стаття 18. Умови створення навчальних закладів

1. Навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Навчальний заклад набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

{ Частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2555-VI від 23.09.2010 }

2. Навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

3. Навчальні заклади незалежно від їх статусу і належності забезпечують якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти.

4. Потреба у вищих навчальних закладах незалежно від форм власності та їх мережа визначаються Кабінетом Міністрів України.

Потреба в професійно-технічних навчальних закладах визначається Кабінетом Міністрів України, а їх мережа - Міністерством освіти України.

Потреба в навчальних закладах, заснованих на комунальній власності, визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчальних закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. Діяльність навчального закладу розпочинається за наявності ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

6. Навчальні заклади діють на підставі власних статутів, затверджених:

Міністерством освіти України стосовно навчальних закладів, що засновані на загальнодержавній власності і перебувають у його системі;

міністерствами, відомствами України, яким підпорядковані навчальні заклади, засновані на загальнодержавній власності, за погодженням з Міністерством освіти України;

Міністерством освіти України стосовно вищих навчальних закладів, заснованих на інших формах власності;

місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування стосовно державних навчальних закладів, що є комунальною власністю, і навчальних закладів , заснованих на інших формах власності.

7. Навчальний заклад повинен мати власну назву, в якій обов'язково вказується його тип та організаційно-правова форма.

Стаття 19. Наукове і методичне забезпечення освіти

Наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють Міністерство освіти України, Національна Академія наук України, Академія педагогічних наук України, міністерства і відомства, яким підпорядковані навчальні заклади, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, вищі навчальні заклади, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади післядипломної освіти, інші науково-методичні і методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими науковими організаціями.

Стаття 20. Керівник навчального закладу

1. Навчальний заклад очолює його керівник .

2. Керівники навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані Міністерству освіти України, обираються за конкурсом і призначаються на посаду Міністерством освіти України шляхом укладання з ними контракту відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Керівники навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані іншим міністерствам і відомствам України, обираються за конкурсом і призначаються на посаду відповідними міністерствами і відомствами України шляхом укладання з ними контракту.

4. Керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

5. Керівники навчальних закладів, заснованих на інших формах власності, призначаються їх засновниками або уповноваженими ними органами за попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

6. Керівники вищих навчальних закладів щорічно звітують перед загальними зборами колективу навчального закладу.

Стаття 21. Психологічна служба в системі освіти

У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в навчальних закладах здійснюють практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників.

Стаття 22. Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти

Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії навчальних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників.

Стаття 23. Участь діячів науки, культури та представників інших сфер діяльності у навчально-виховній роботі

Діячі науки, культури та представники інших сфер діяльності за рішенням навчального закладу можуть брати участь у навчально-виховній роботі, керівництві учнівськими, студентськими об'єднаннями за інтересами, сприяти інтелектуальному, культурному розвитку учнівської, студентської молоді, подавати консультаційну допомогу педагогам.

Стаття 24. Організація медичного обслуговування у системі освіти

Організація безкоштовного медичного обслуговування в системі освіти забезпечується місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, здійснюється закладами Міністерства охорони здоров'я України, відомчими закладами охорони здоров'я відповідно до чинного законодавства.

Стаття 25. Організація харчування в навчальних закладах

Організація та відповідальність за харчування у державних навчальних закладах покладаються на місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади, керівників навчальних закладів і здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань.

Харчування у навчальних закладах інших форм власності організовують засновник і керівник закладу.

Контроль та державний нагляд за якістю харчування покладається на органи охорони здоров'я.

Стаття 26. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у навчальних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника навчального закладу.

Стаття 27. Документи про освіту

Випускнику державного або іншого акредитованого навчального закладу видається відповідний документ про освіту встановленого зразка.

Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розділ II
СИСТЕМА ОСВІТИ

Стаття 28. Поняття системи освіти

Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Стаття 29. Структура освіти

Структура освіти включає:

дошкільну освіту;

загальну середню освіту;

позашкільну освіту;

професійно-технічну освіту;

вищу освіту;

післядипломну освіту;

аспірантуру;

докторантуру;

самоосвіту.

Стаття 30. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні

1. В Україні встановлюються такі освітні рівні:

початкова загальна освіта;

базова загальна середня освіта;

повна загальна середня освіта;

професійно-технічна освіта;

базова вища освіта;

повна вища освіта.

2. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні:

кваліфікований робітник;

молодший спеціаліст;

бакалавр;

спеціаліст, магістр.

Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 31. Наукові ступені

1. Науковими ступенями є:

кандидат наук;

доктор наук.

2. Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів, наукових установ та організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32. Вчені звання

1. Вченими званнями є:

старший науковий співробітник;

доцент;

професор.

2. Вчені звання старший науковий співробітник, доцент, професор присвоюються на основі рішень вчених рад вищих навчальних закладів, наукових установ і організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 33. Дошкільна освіта

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї, дошкільних навчальних закладах у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Стаття 34. Дошкільні навчальні заклади

Дошкільними навчальними закладами є:

дошкільні навчальні заклади ;

дошкільні навчальні заклади ;

дошкільні навчальні заклади ;

дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу;

будинки дитини;

дошкільні навчальні заклади інтернатного типу;

дошкільні навчальні заклади сімейного типу;

дошкільні навчальні заклади комбінованого типу;

дошкільні навчальні заклади .

{ Абзац одинадцятий частини першої статті 34 виключено на підставі Закону N 290-VI від 20.05.2008 }

Прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

{ Стаття 34 в редакції Закону N 2628-III від 11.07.2001 }

Стаття 35. Загальна середня освіта

1. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

2. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватись у різних типах навчальних закладів.

3. За рахунок коштів підприємств, установ і організацій, батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.

Стаття 36. Середні навчальні заклади

1. Основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

2. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

3. Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести- або семирічного віку.

4. Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

5. За рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" або об'єднання з іншими навчальними закладами, а також загальноосвітні навчальні заклади та групи продовженого дня.

{ Частина п'ята статті 36 в редакції Закону N 2628-III від 11.07.2001 }

6. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи , спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення .

7. Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах.

8. Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.

Стаття 37. Навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації

1. Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати.

2. Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням.

3. Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома.

4. Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші навчальні заклади з утриманням за рахунок держави.

5. Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

Стаття 38. Позашкільна освіта

1. Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

2. Позашкільна освіта та виховання здійснюються навчальними закладами, сім'єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, товариствами, фондами і грунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності.

3. Держава забезпечує умови для одержання учнями і молоддю позашкільної освіти.

Стаття 39. Позашкільні навчальні заклади

1. До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

2. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним навчальним закладам надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 40. Професійно-технічна освіта

1. Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

{ Частина перша статті 40 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

2. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

3. Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, а також громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, можуть отримувати професію не маючи базової загальної середньої освіти.

Стаття 41. Професійно-технічні навчальні заклади

{ Назва статті 41 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

1. До професійно-технічних навчальних закладів належать:

професійно-технічне училище відповідного профілю;

професійне училище соціальної реабілітації;

вище професійне училище;

професійний ліцей;

професійний ліцей відповідного профілю;

професійно-художнє училище;

художнє професійно-технічне училище;

вище художнє професійно-технічне училище;

училище-агрофірма;

вище училище-агрофірма;

училище-завод;

центр професійно-технічної освіти;

центр професійної освіти;

навчально-виробничий центр;

центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;

навчально-курсовий комбінат;

навчальний центр;

інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.

{ Частина перша статті 41 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

2. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

3. Професійно-технічні навчальні заклади здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а також за угодами з підприємствами, об'єднаннями, установами, організаціями, окремими громадянами.

{ Частина третя статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1158-IV від 11.09.2003 }

4. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати одне або декілька підприємств - замовників підготовки кадрів. Відносини з підприємствами, установами та організаціями - замовниками підготовки кадрів регулюються відповідно до укладених угод.

{ Частина четверта статті 41 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

5. Учні державних професійно-технічних навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави, інші учні зазначених навчальних закладів забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією. Порядок повного державного утримання та забезпечення учнів державних професійно-технічних навчальних закладів безкоштовним харчуванням і стипендією визначається Кабінетом Міністрів України. { Частина п'ята статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1158-IV від 11.09.2003 }

6. Випускникам професійно-технічних навчальних закладів відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду .

Випускникам вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст" тільки з акредитованого напряму .

{ Частина шоста статті 41 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

7. Громадяни можуть також одержати професію, підвищити кваліфікацію, пройти перепідготовку безпосередньо на виробництві.

Стаття 42. Вища освіта

1. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

2. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту. blkt7 {color: #FFFFFF; font-style: italic}

3. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом , без відриву від виробництва , шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Держава створює умови громадянам України для реалізації їх права на здобуття вищої освіти.

Навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності оплачується державою, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 61 цього Закону, у вищих навчальних закладах інших форм власності - юридичними та фізичними особами.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих навчальних закладів здійснюється органами, уповноваженими цим Законом.

4. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання та стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном.

Стаття 43. Вищі навчальні заклади

1. Вищими навчальними закладами є: технікум , коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

2. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

третій і четвертий рівні - інститут, консерваторія, академія, університет.

3. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

4. Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

5. Вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Стаття 44. Напрями діяльності вищого навчального закладу

1. Основними напрямами діяльності вищого навчального закладу є:

підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

науково-дослідна робота;

спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;

здійснення зовнішніх зв'язків.

2. Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державним контрактом та угодами як основною формою регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Стаття 45. Наукова діяльність у системі вищої освіти

1. Наукова діяльність у системі вищої освіти включає виконання науково-дослідних робіт, підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Науково-дослідна робота є складовою частиною підготовки фахівців і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, замовленнями, програмами, проектами. Для цього створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування.

2. Держава визнає пріоритет фундаментальних досліджень, що виконуються у системі освіти.

Стаття 46. Автономія вищого навчального закладу

1. Автономія може надаватися вищому навчальному закладу відповідно до рівня акредитації і передбачає права закладу на:

визначення змісту освіти;

визначення планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з урахуванням державного контракту та угод з підприємствами, установами, організаціями, громадянами;

встановлення і присвоєння вчених звань вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації;

інші повноваження, що делегують вищому навчальному закладу відповідно до його статусу державні органи управління освітою.

2. Вищий навчальний заклад може делегувати окремі свої повноваження державним органам управління освітою.

Стаття 47. Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів)

1. Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

{ Частина перша статті 47 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

{ Частину другу статті 47 виключено на підставі Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

3. Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із замовником.

Стаття 48. Заклади післядипломної освіти

1. До закладів післядипломної освіти належать:

академії, інститути підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

підрозділи вищих навчальних закладів ;

професійно-технічні навчальні заклади; { Абзац четвертий частини першої статті 48 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

науково-методичні центри професійно-технічної освіти; { Частину першу статті 48 доповнено абзацом згідно із Законом N 1158-IV від 11.09.2003 }

відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

2. Заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Стаття 49. Самоосвіта громадян

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми тощо.

Розділ III
УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 50. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу є:

діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти; { Абзац другий статті 50 в редакції Закону N 2628-III від 11.07.2001 }

керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;

батьки або особи, які їх замінюють, батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу;

представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Стаття 51. Права вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

1. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти відповідно мають гарантоване державою право на:

навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди із навчальним закладом;

одержання направлення на навчання, стажування до інших навчальних закладів, у тому числі за кордон;

користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;

доступ до інформації в усіх галузях знань;

участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

участь в об'єднаннях громадян;

безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

перерву в навчанні у вищих та професійно-технічних навчальних закладах;

користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

2. Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.

Стаття 52. Обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

1. Обов'язками вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів відповідно є:

додержання законодавства, моральних, етичних норм;

систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;

додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу.

2. Випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Інші обов'язки осіб, що навчаються, можуть встановлюватися законодавством, положеннями про навчальні заклади та їх статутами.

Стаття 53. Додаткові види соціального і матеріального забезпечення вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

1. Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам, стажистам, клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам може надаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, міністерств і відомств, підприємств, установ, організацій, коштів громадян, юридичних і фізичних осіб за межами України, благодійних організацій, а також з інших надходжень.

2. При загальноосвітніх закладах утворюються фонди загального обов'язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, їх оздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених законодавством витрат. Фонди загального обов'язкового навчання утворюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі не меншому трьох відсотків витрат на утримання шкіл, а також за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, інших джерел.

3. Для учнів, які проживають у сільській місцевості на відстані понад 3 кілометри від школи, забезпечується безкоштовне регулярне підвезення до школи і зі школи рейсовим транспортом або транспортом підприємств, установ та організацій.

4. На час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці.

Порядок оплати виконаної роботи під час виробничого навчання і практики визначається Кабінетом Міністрів України.

П'ятдесят відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів направляється на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, слухачів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи. { Абзац третій частини четвертої статті 53 в редакції Закону N 1158-IV від 11.09.2003 }

Стаття 54. Кадрове забезпечення сфери освіти

1. Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

2. Педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти - науково-педагогічні працівники.

Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

4. Педагогічні працівники підлягають атестації. За результатами атестації визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється Міністерством освіти України.

Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 55. Права педагогічних та науково-педагогічних працівників

1. Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

захист професійної честі, гідності;

вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні;

користування подовженою оплачуваною відпусткою;

забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;

придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами, встановленими для працівників сільського господарства;

одержання службового житла;

підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, навчальних закладів, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

2. Відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків не допускається за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

Стаття 56. Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Стаття 57. Гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів

1. Держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам:

належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслуговування;

підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п'ять років;

правовий, соціальний, професійний захист;

надання пільгових довготермінових кредитів на будівництво і придбання житла; { Частину першу статті 57 доповнено абзацом згідно із Законом N 3461-IV від 22.02.2006 }

компенсації, встановлені законодавством, у разі втрати роботи, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці;

призначення і виплату пенсії відповідно до чинного законодавства;

встановлення підвищених посадових окладів за наукові ступені і вчені звання;

виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків;

{ Установити, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік згідно із Законом N 2120-III від 07.12.2000 } { Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом N 2905-III від 20.12.2001 }

надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків;

{ Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом N 2905-III від 20.12.2001 }

виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки;

{ Установити, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік згідно із Законом N 2120-III від 07.12.2000 } { Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом N 2905-III від 20.12.2001 }

{ Абзац дванадцятий частини першої статті 57 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

{ Абзац тринадцятий частини першої статті 57 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

{ Абзац чотирнадцятий частини першої статті 57 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

{ Абзац п'ятнадцятий частини першої статті 57 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

2. Держава забезпечує встановлення посадових окладів науково-педагогічним, педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів та установ освіти на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. { Частина друга статті 57 в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

{ Установити, що у 2005 році положення і норми, передбачені частиною другою статті 57 діють в межах бюджетних призначень на оплату праці у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України згідно із Законами N 2285-IV від 23.12.2004, N 2505-IV від 25.03.2005 } { Щодо дії частини другої статті 57 додатково див. Закони N 2905-III від 20.12.2001, N 380-IV від 26.12.2002, N 1344-IV від 27.11.2003, N 489-V від 19.12.2006, Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 від 09.07.2007 }

3. У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке унеможливлює виконання ним професійних обов'язків і обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективах, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу, за ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

4. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням, передбачені абзацом першим цього пункту, надаються працівникам за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом працівника за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та пенсіонерам за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. { Абзац перший частини четвертої статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

{ Щодо дії абзацу першого частини четвертої статті 57 додатково див. Закони N 380-IV від 26.12.2002, N 1344-IV від 27.11.2003, N 1801-IV від 17.06.2004 }

Вони мають право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства. { Абзац другий частини четвертої статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1377-IV від 11.12.2003; в редакції Закону N 1694-IV від 20.04.2004 }

Дія абзацу другого цієї частини не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку , земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону. { Частину четверту доповнено абзацом згідно із Законом N 1694-IV від 20.04.2004 }

5. Педагогічним та науково-педагогічним працівникам за рахунок власних коштів навчальних закладів може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Стаття 58. Заохочення педагогічних та науково-педагогічних працівників

За особливі трудові заслуги педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть бути нагороджені державними нагородами, представлені до присудження державних премій України, відзначені знаками, грамотами, іншими видами морального та матеріального заохочення.

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

Розділ IV
ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Стаття 61. Фінансово-господарська діяльність навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти

1. Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

2. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

{ Частину третю статті 61 виключено на підставі Закону N 2856-VI від 23.12.2010 }

4. Додатковими джерелами фінансування є:

кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

дотації з місцевих бюджетів;

дивіденди від цінних паперів; { Абзац сьомий частини четвертої статті 61 в редакції Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 } { Щодо дії абзацу сьомого частини четвертої статті 61 додатково див. Закон N 489-V від 19.12.2006 }

валютні надходження;

добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

інші кошти.

5. Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється навчальним закладом у грошовій одиниці України - гривні, з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки.

{ Абзац четвертий частини п'ятої статті 61 виключено на підставі Закону N 2856-VI від 23.12.2010 }

Плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками - помісячно, по семестрах, щорічно.



{ Частину шосту статті 61 виключено на підставі Закону N 2856-VI від 23.12.2010 }

7. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчальних закладів та установ, організацій системи освіти не зменшуються.

8. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню та використовуються виключно за призначенням.

Статтю 61 доповнено частиною 5 згідно із Законом N 2887-III від 13.12.2001

Стаття 62. Фінансування наукових досліджень

1. Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти здійснюється на конкурсній основі в обсязі не меншому десяти відсотків державних коштів, що виділяються на утримання вищих навчальних закладів.

2. Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється за рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як товар відповідно до чинного законодавства.

Стаття 63. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти

1. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

2. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України .

3. Навчальні заклади самостійно розпоряджаються прибутками від господарської та іншої передбаченої їх статутами діяльності.

4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

5. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

6. Потреби державних навчальних закладів та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.

Розділ V
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 64. Міжнародне співробітництво у державній системі освіти

1. Навчальні заклади, наукові, науково-виробничі установи системи освіти, органи державного управління освітою мають право укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв'язки із навчальними закладами, науковими установами системи освіти зарубіжних країн, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до чинного законодавства України.

2. Державні навчальні заклади та наукові, науково-виробничі установи державної системи освіти, органи державного управління освітою мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства на основі договорів, укладених ними з іноземними юридичними, фізичними особами, мати власний валютний рахунок, створювати спільні підприємства.

3. Міністерство освіти України, міністерства і відомства, яким підпорядковані навчальні заклади, Вища атестаційна комісія України разом з іншими державними установами, організаціями проводять роботу, пов'язану з встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених ступенів і звань.

{ Частина четверта статті 64 втратила чинність в частині звільнення від сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість з товарів, що ввозяться на митну територію України на підставі Закону N від 17.12.96 }

4. Держава сприяє міжнародному співробітництву навчальних закладів та органів управління освітою, виділяє їм відповідні валютні асигнування, звільняє від оподаткування, сплати мита і митного збору за навчальне, наукове та виробниче обладнання та приладдя, що надходять для них з-за кордону для навчальних і наукових цілей.

5. Валютні, матеріальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності використовуються державними навчальними закладами, науковими, науково-виробничими установами системи освіти для забезпечення їх власної статутної діяльності згідно з чинним законодавством.

Розділ VI
МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

Стаття 65. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про освіту, то застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ VII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСВІТУ

Стаття 66. Відповідальність за порушення законодавства про освіту

Посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про освіту, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК

м. Київ, 23 травня 1991 року N 1060-XII

Прикінцеві положення

Закон України Про загальну середню освіту

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про загальну середню освіту

Законодавство України про загальну середню освіту базується на Конституції України і складається з Закону України "Про освіту" , цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Основні завдання законодавства України про загальну середню освіту

Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є:

забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти;

забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти;

забезпечення нормативно-правової бази щодо обов'язковості повної загальної середньої освіти;

визначення структури та змісту загальної середньої освіти;

визначення органів управління системою загальної середньої освіти та їх повноважень;

визначення прав та обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту.

Стаття 3. Загальна середня освіта

Загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальна середня освіта є обов'язковою основною складовою безперервної освіти.

Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які грунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Стаття 4. Система загальної середньої освіти

Систему загальної середньої освіти становлять:

загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Стаття 5. Завдання загальної середньої освіти

Завданнями загальної середньої освіти є:

виховання громадянина України;

формування особистості учня , розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду;

виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності;

виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина;

реалізація права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань;

виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй;

виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів .

Стаття 6. Здобуття повної загальної середньої освіти

1. Громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах.

2. Громадяни України мають право на здобуття повної загальної середньої освіти у приватних навчальних закладах.

3. Здобуття повної загальної середньої освіти у навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності має відповідати вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти.

4. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають повну загальну середню освіту у порядку, встановленому для громадян України.

5. Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, - на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються.

Стаття 7. Мова (мови) навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про мови в Українській РСР" .

Розділ II ЗАГАЛЬНООСВІТНІ ТА ІНШІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стаття 8. Загальноосвітній навчальний заклад

1. Загальноосвітній навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Загальноосвітній навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії, виданої в установленому законодавством України порядку.

2. Загальноосвітній навчальний заклад, що здійснює інноваційну діяльність, може мати статус експериментального. Статус експериментального не змінює підпорядкування, тип і форму власності загальноосвітнього навчального закладу. Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад затверджується Міністерством освіти України.

Стаття 9. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти

1. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом , та особливостей учнівського контингенту існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

школа I-III ступенів;

спеціалізована школа I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія - навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

колегіум - навчальний заклад II-III ступенів філологічно-філософського та культурно-естетичного профілю;

ліцей - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою ;

школа-інтернат I-III ступенів - навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна школа I-III ступенів - навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку;

санаторна школа I-III ступенів - навчальний заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації - навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання ;

вечірня школа II-III ступенів - навчальний заклад для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;

навчально-реабілітаційний центр - навчальний заклад для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку.

{ Частина перша статті 9 в редакції Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

2. Інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти:

позашкільний навчально-виховний заклад - навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами ;

міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

професійно-технічний навчальний заклад - навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;

вищий навчальний заклад I-II рівнів акредитації - навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

3. Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у своєму складі класи з вечірньою , дистанційною формою навчання, класи з поглибленим вивченням окремих предметів, спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами. { Абзац перший частини третьої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2442-VI від 06.07.2010 }

Загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності можуть мати у своєму складі інтернати з частковим або повним утриманням учнів за рахунок власника.

Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати навчально-виховні комплекси у складі навчальних закладів різних типів і рівнів акредитації для задоволення допрофесійних і професійних запитів громадян, а також навчально-виховні об'єднання з дошкільними та позашкільними навчальними закладами для задоволення освітніх і культурно-освітніх потреб.

Загальноосвітні навчальні заклади для задоволення допрофесійних, професійних запитів та культурно-освітніх потреб громадян можуть входити до складу освітніх округів, спілок, інших об'єднань, у тому числі за участі навчальних закладів системи дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної та вищої освіти різних типів і рівнів акредитації, закладів культури, фізичної культури та спорту, підприємств і громадських організацій. Положення про освітній округ затверджується Кабінетом Міністрів України . { Частину третю статті 9 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом N 2442-VI від 06.07.2010 }

4. Перелік спеціальних загальноосвітніх шкіл визначається Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України.

5. Положення про загальноосвітні навчальні заклади затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Загальноосвітній навчальний заклад на основі Положення про загальноосвітні навчальні заклади розробляє статут, який затверджується власником та реєструється місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування.

Стаття 10. Статус загальноосвітнього навчального закладу

1. Загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою. За своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

2. Статус державного має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на державній формі власності.

3. Статус комунального має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності.

4. Статус приватного має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на приватній формі власності.

Стаття 11. Створення, реорганізація та ліквідація загальноосвітнього навчального закладу

1. Державні та комунальні загальноосвітні навчальні заклади створюються відповідно центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних потреб за наявності необхідної кількості учнів відповідно до встановлених нормативів наповнюваності класів, необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Рішення про створення комунальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, приймаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством освіти України.

3. Рішення про створення гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл , заснованих на комунальній формі власності, приймаються за поданням відповідних органів управління освітою Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

4. Рішення про створення загальноосвітнього навчального закладу, заснованого на приватній формі власності, приймається засновником у порядку, встановленому законодавством України.

5. Рішення про створення шкіл соціальної реабілітації, їх підпорядкованість і джерела фінансування приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства освіти України.

6. Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів проводяться у порядку, встановленому законодавством України.

Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості, заснованих на комунальній формі власності, допускаються лише за згодою територіальних громад.

Розділ III ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Стаття 12. Термін навчання

1. Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах I-III ступенів становить 11 років: { Абзац перший частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2442-VI від 06.07.2010 }

у загальноосвітніх навчальних закладах I ступеня - 4 роки;

у загальноосвітніх навчальних закладах II ступеня - 5 років;

у загальноосвітніх навчальних закладах III ступеня - 2 роки. { Абзац четвертий частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2442-VI від 06.07.2010 }

2. Термін навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку , встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. У професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації термін здобуття повної загальної середньої освіти встановлюється Міністерством освіти України.

Стаття 13. Форми навчання

Навчально-виховний процес у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється за груповою та індивідуальною формами навчання, положення про які затверджує Міністерство освіти України.

Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.

Стаття 14. Наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів

1. Наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів.

2. У загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше п'яти осіб. При меншій кількості учнів у класі заняття проводяться за індивідуальною формою навчання.

3. Порядок поділу класів на групи при вивченні окремих предметів встановлюється Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством фінансів України.

4. Для спеціальних загальноосвітніх шкіл кількість учнів у класі визначається Міністерством освіти України за погодженням із Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством фінансів України.

5. Кількість учнів у групах продовженого дня та вихованців у групах загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів визначається Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Стаття 15. Навчальні плани та навантаження учнів

1. Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями , гранично допустиме навчальне навантаження учнів та загальнорічну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, є єдиною для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі Базового навчального плану. Варіативна складова змісту загальної середньої освіти формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів . Базовий навчальний план для загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. На основі Базового навчального плану Міністерство освіти України затверджує типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності. У типових навчальних планах освітні галузі реалізуються в навчальні предмети та курси інваріантної та варіативної складових змісту загальної середньої освіти.

Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранично допустиме навчальне навантаження учнів. { Абзац другий частини другої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2442-VI від 06.07.2010 }

{ Абзац третій частини другої статті 15 виключено на підставі Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

{ Абзац четвертий частини другої статті 15 виключено на підставі Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

{ Абзац п'ятий частини другої статті 15 виключено на підставі Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

{ Абзац шостий частини другої статті 15 виключено на підставі Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

{ Абзац сьомий частини другої статті 15 виключено на підставі Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

{ Абзац восьмий частини другої статті 15 виключено на підставі Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

3. На основі типових навчальних планів загальноосвітнім навчальним закладом складається робочий навчальний план з конкретизацією варіативної складової і визначенням профілю навчання.

Робочі навчальні плани державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів затверджуються відповідним органом управління освітою. Робочі навчальні плани приватних загальноосвітніх навчальних закладів погоджуються з відповідними органами управління освітою.

Робочі навчальні плани професійно-технічних і вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, в частині здобуття повної загальної середньої освіти, розробляються на основі типових навчальних планів для загальноосвітніх навчальних закладів та погоджуються з Міністерством освіти України.

Експериментальні робочі навчальні плани складаються, з урахуванням типових навчальних планів, загальноосвітніми навчальними закладами, що мають статус експериментальних.

Запровадження експериментальних робочих навчальних планів, нових освітніх програм, педагогічних новацій і технологій можливе лише за рішенням Міністерства освіти України.

Стаття 16. Навчальний рік та режим роботи загальноосвітнього навчального закладу

1. Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності розпочинається у День знань - 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року.

{ Частину другу статті 16 виключено на підставі Закону N 2442-VI від 06.07.2010 }

3. Структура навчального року та тривалість навчального тижня встановлюються загальноосвітнім навчальним закладом у межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним органом управління освітою.

4. Режим роботи загальноосвітнього навчального закладу визначається ним на основі нормативно-правових актів та за погодженням з відповідним органом державної санітарно-епідеміологічної служби.

5. Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить: у перших класах - 35 хвилин, у других - четвертих класах - 40 хвилин, у п'ятих - одинадцятих класах - 45 хвилин. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами управління освітою та органами державної санітарно-епідеміологічної служби. { Абзац перший частини п'ятої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2442-VI від 06.07.2010 }

Різниця в часі навчальних годин перших - четвертих класів обов'язково обліковується і компенсується проведенням додаткових, індивідуальних занять та консультацій з учнями.

6. Тривалість канікул у загальноосвітніх навчальних закладах протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Стаття 17. Виховний процес у загальноосвітніх навчальних закладах

1. Виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється в процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними.

Цілі виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах визначаються на основі принципів, закладених у Конституції України, законах та інших нормативно-правових актах України.

2. У загальноосвітніх навчальних закладах забороняється утворення і діяльність організаційних структур політичних партій, а також релігійних організацій і воєнізованих формувань.

3. Примусове залучення учнів загальноосвітніх навчальних закладів до вступу в будь-які об'єднання громадян, релігійні організації і воєнізовані формування забороняється.

Стаття 18. Зарахування учнів

1. Місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування закріплюють за загальноосвітніми навчальними закладами відповідні території обслуговування і до початку навчального року обліковують учнів, які мають їх відвідувати.

2. Зарахування учнів до загальноосвітнього навчального закладу проводиться наказом директора, що видається на підставі заяви, за наявності медичної довідки встановленого зразка і відповідного документа про освіту .

3. Зарахування учнів до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл проводиться у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

4. Зарахування учнів до загальноосвітньої санаторної школи проводиться у порядку, встановленому Міністерством освіти України та Міністерством охорони здоров'я України.

5. Направлення учнів до шкіл соціальної реабілітації та дострокове звільнення їх із цих навчальних закладів здійснюються за рішенням суду.

6. Зарахування та добір дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах , їх переведення з одного типу таких навчальних закладів до іншого проводиться за висновком відповідних психолого-медико-педагогічних консультацій у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

7. Забороняється перевіряти рівень знань під час зарахування дітей до загальноосвітнього навчального закладу, крім гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл .



Статтю 18 доповнено частиною 7 на підставі Закону N 3701-VI від 06.09.2011

Розділ IV УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Стаття 19. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах є:

учні ;

керівники;

педагогічні працівники, психологи, бібліотекарі;

інші спеціалісти;

батьки або особи, які їх замінюють.

Стаття 20. Учень (вихованець)

1. Учень - особа, яка навчається і виховується в одному із загальноосвітніх навчальних закладів. Зарахування учнів до загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється, як правило, з 6 років.

2. Статус учнів як учасників навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах, їх права та обов'язки визначаються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 21. Соціальний захист учнів (вихованців)

1. Учням загальноосвітніх навчальних закладів може подаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок коштів центральних органів виконавчої влади та місцевих бюджетів, коштів юридичних і фізичних осіб України та громадян, які проживають за її межами, а також коштів фонду загальнообов'язкового навчання та за рахунок інших надходжень.

Учні загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності мають право на пільговий проїзд міським та приміським пасажирським транспортом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Учні загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості забезпечуються транспортом до місця навчання і додому безоплатно.

2. Діти з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату забезпечуються засобами індивідуальної корекції в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Вихованці шкіл-інтернатів усіх типів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають на повному державному утриманні. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які навчаються в інших загальноосвітніх навчальних закладах, забезпечуються харчуванням, одягом та іншими послугами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Утримання вихованців, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, у спеціальних загальноосвітніх школах здійснюється за рахунок держави.

4. Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, працевлаштовуються або продовжують навчання згідно з одержаною освітою у порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 22. Охорона та зміцнення здоров'я учнів (вихованців)

1. Загальноосвітній навчальний заклад забезпечує безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формує гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів .

2. Учні загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності забезпечуються медичним обслуговуванням, що здійснюється медичними працівниками, які входять до штату цих закладів або відповідних закладів охорони здоров'я, у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заклади охорони здоров'я разом з органами управління освітою та органами охорони здоров'я щорічно забезпечують безоплатний медичний огляд учнів , моніторинг і корекцію стану здоров'я, проведення лікувально-профілактичних заходів у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності. від 06.04.2000 )

3. Відповідальність за організацію харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності додержання в них вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм покладається на засновників , керівників цих навчальних закладів. Норми та порядок організації харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах встановлюються Кабінетом Міністрів України. від 06.04.2000 )

4. Контроль за охороною здоров'я та якістю харчування учнів покладається на органи охорони здоров'я.

Стаття 23. Заохочення учнів (вихованців)

Для учнів встановлюються різні види морального стимулювання та матеріального заохочення, передбачені Міністерством освіти України, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, статутом загальноосвітнього навчального закладу.

Стаття 24. Педагогічні працівники

1. Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності може займати особа, яка є громадянином України, має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менше трьох років, успішно пройшла атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

Стаття 25. Педагогічне навантаження

1. Педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності - час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу.

від 27.11.2003 ) від 26.12.2002 ) від 20.12.2001 ) Педагогічне навантаження вчителя включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку, а також інші види педагогічної діяльності в такому співвідношенні до тарифної ставки:

від 07.12.2000 ) від 20.12.2001 ) від 27.11.2003 )

від 27.11.2003 ) від 26.12.2002 ) від 20.12.2001 ) класне керівництво - 20-25 відсотків;

від 07.12.2000 ) від 20.12.2001 ) від 27.11.2003 )

від 27.11.2003 ) від 26.12.2002 ) від 20.12.2001 ) перевірка зошитів - 10-20 відсотків;

від 07.12.2000 ) від 20.12.2001 ) від 27.11.2003 )

від 27.11.2003 ) від 26.12.2002 ) від 20.12.2001 ) завідування:

від 07.12.2000 ) від 20.12.2001 ) від 27.11.2003 )

від 27.11.2003 ) від 26.12.2002 ) від 20.12.2001 ) майстернями - 15-20 відсотків;

від 07.12.2000 ) від 20.12.2001 ) від 27.11.2003 )

від 27.11.2003 ) від 26.12.2002 ) від 20.12.2001 ) навчальними кабінетами - 10-15 відсотків;

від 07.12.2000 ) від 20.12.2001 ) від 27.11.2003 )

від 27.11.2003 ) від 26.12.2002 ) від 20.12.2001 ) навчально-дослідними ділянками - 10-15 відсотків.

від 07.12.2000 ) від 20.12.2001 ) від 27.11.2003 )

Розміри та порядок встановлення доплат за інші види педагогічної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.

Педагогічне навантаження вихователя загальноосвітнього навчального закладу становить 30 годин, вихователя загальноосвітньої спеціальної школи - 25 годин на тиждень, що становить тарифну ставку.

Розміри тарифних ставок інших педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому навчальному закладі здійснюється його керівником і затверджується відповідним органом управління освітою.

2. Педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цієї статті, встановлюється тільки за його згодою.

Перерозподіл педагогічного навантаження протягом навчального року допускається у разі зміни кількості годин з окремих предметів, що передбачається робочим навчальним планом, або за письмовою згодою педагогічного працівника з додержанням законодавства України про працю.

Стаття 26. Трудові відносини в системі загальної середньої освіти

1. Трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України "Про освіту" , цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

2. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснює відповідний орган управління освітою. Призначення на посаду та звільнення з посади заступників керівника та інших педагогічних працівників державного та комунального загально-освітнього навчального закладу здійснюється відповідним органом управління освітою за поданням керівника загальноосвітнього навчального закладу. Призначення на посаду та звільнення з посади інших працівників державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснює його керівник. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника і заступників керівника приватного загальноосвітнього навчального закладу здійснює його власник за погодженням з відповідним органом управління освітою. Призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних та інших працівників приватного загальноосвітнього навчального закладу здійснює його власник.

3. Відволікання педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків на виконання робіт, не передбачених трудовим договором, без згоди педагогічного працівника не допускається. Відмова педагогічного працівника від виконання робіт, не передбачених трудовим договором, не може бути підставою для його звільнення з посади, крім випадків, встановлених законодавством.

4. Педагогічному працівнику - призовнику, який має вищу педагогічну освіту і основним місцем роботи якого є загальноосвітній навчальний заклад, надається відстрочка від призову на строкову військову службу на весь період його роботи за спеціальністю.

Стаття 27. Атестація педагогічних працівників

1. Атестація педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності є обов'язковою і здійснюється, як правило, один раз на п'ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників , затвердженого Міністерством освіти України.

2. За результатами атестації педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, присвоюється кваліфікаційна категорія та може бути присвоєно педагогічне звання . Положення про кваліфікаційні категорії та педагогічні звання затверджуються Міністерством освіти України.

Стаття 28. Права та обов'язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти

Права та обов'язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України , Законом України "Про освіту", Кодексом законів про працю України , цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 29. Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;

звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

3. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи , навчання дитини проводиться за індивідуальною формою.

Розділ V ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стаття 30. Поняття Державного стандарту загальної середньої освіти

1. Державний стандарт загальної середньої освіти - зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні.

2. Додержання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти є обов'язковим для загальноосвітніх навчальних закладів, а також професійно-технічних та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Стаття 31. Розроблення та затвердження Державного стандарту загальної середньої освіти

1. Державний стандарт загальної середньої освіти розробляється Міністерством освіти України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України. Державний стандарт загальної середньої освіти затверджується Кабінетом Міністрів України і переглядається не рідше одного разу на 10 років.

Зміна змісту і обсягу Державного стандарту загальної середньої освіти іншими органами виконавчої влади не допускається.

2. Навчально-методичне забезпечення реалізації Державного стандарту загальної середньої освіти здійснюється Міністерством освіти України.

Стаття 32. Структура Державного стандарту загальної середньої освіти

Структуру Державного стандарту загальної середньої освіти складають:

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів;

загальна характеристика інваріантної та варіативної складових змісту загальної середньої освіти;

державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів .

Стаття 33. Додержання Державного стандарту загальної середньої освіти

Обов'язком загальноосвітнього навчального закладу щодо додержання Державного стандарту загальної середньої освіти є:

виконання інваріантної складової змісту загальної середньої освіти;

визначення предметної спрямованості варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістовного наповнення і форм реалізації на кожному ступені загальної середньої освіти за погодженням з відповідними органами управління освітою;

вибір і використання освітніх програм, навчальних курсів, посібників до варіативної складової змісту загальної середньої освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

Стаття 34. Атестація та оцінювання знань учнів (вихованців)

1. Контроль за відповідністю освітнього рівня учнів , які закінчили загальноосвітній навчальний заклад I, II і III ступенів, вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти здійснюється шляхом їх державної підсумкової атестації. Зміст, форми і порядок проведення державної підсумкової атестації визначаються і затверджуються Міністерством освіти України.

2. Поточне та підсумкове оцінювання знань учнів та вибір їх форм, змісту та способу здійснює загальноосвітній навчальний заклад.

3. Переведення учнів до наступного класу загальноосвітнього навчального закладу здійснюється у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

4. Переведення учнів до іншого загальноосвітнього навчального закладу здійснюється за наявності особових справ учнів встановленого Міністерством освіти України зразка.

5. Випускникам загальноосвітніх навчальних закладів II і III ступенів видається відповідний документ про освіту. Зразки документів про загальну середню освіту затверджує Кабінет Міністрів України. Виготовлення документів про загальну середню освіту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. від 27.11.2003 )

Розділ VI УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стаття 35. Органи управління системою загальної середньої освіти

Управління системою загальної середньої освіти здійснюється Міністерством освіти України, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, зазначені у частині другій статті 9 цього Закону, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними органами управління освіти обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, а також органами місцевого самоврядування.

Стаття 36. Основні завдання органів управління системою загальної середньої освіти

Основними завданнями органів управління системою загальної середньої освіти є:

створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

прогнозування розвитку загальної середньої освіти, мережі загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до освітніх потреб громадян;

атестація навчальних закладів системи загальної середньої освіти, оприлюднення результатів атестації через засоби масової інформації;

ліцензування загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на приватній формі власності;

контроль за додержанням Державного стандарту загальної середньої освіти, навчально-методичне керівництво та державне інспектування загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;

забезпечення соціального захисту, охорони життя, здоров'я та захисту прав педагогічних працівників, психологів, бібліотекарів, інших спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів загальноосвітніх навчальних закладів;

сприяння розвитку самоврядування у загальноосвітніх навчальних закладах;

комплектування системи загальної середньої освіти педагогічними працівниками, в тому числі керівними кадрами.

Стаття 37. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі загальної середньої освіти

1. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі загальної середньої освіти є Міністерство освіти України.

Міністерство освіти України:

реалізовує державну політику в сфері загальної середньої освіти;

здійснює в межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання відносин у системі загальної середньої освіти;

розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України нормативи матеріально-технічного та фінансового забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів згідно з Державним стандартом загальної середньої освіти;

визначає перспективи розвитку системи загальної середньої освіти;

розробляє, впроваджує і контролює додержання Державного стандарту загальної середньої освіти;

контролює діяльність органів управління освітою та навчальних закладів системи загальної середньої освіти;

організовує нормативне, програмне, науково-методичне та інформаційне забезпечення системи загальної середньої освіти;

визначає порядок атестації педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів;

організовує підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, в тому числі керівних кадрів, у системі загальної середньої освіти;

приймає рішення щодо організації інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти, координує та контролює її проведення;

забезпечує підготовку і видання підручників, посібників, методичної літератури для загальноосвітніх навчальних закладів, схвалює їх видання, організовує замовлення через відповідні місцеві органи управління освітою;

затверджує типові переліки обов'язкового навчального та іншого обладнання , навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури;

забезпечує соціальний захист, охорону життя, здоров'я та захист прав педагогічних працівників, спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів загальноосвітніх навчальних закладів;

заохочує педагогічних працівників;

організовує забезпечення педагогічних працівників підручниками, посібниками та методичною літературою;

здійснює міжнародне співробітництво у встановленому законодавством порядку.

Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані загальноосвітні навчальні заклади, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від типів і форм власності.

Міністерство освіти України, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані загальноосвітні навчальні заклади, здійснюють інші повноваження, передбачені законами України та положеннями про них.

2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в галузі загальної середньої освіти в межах їх компетенції:

забезпечують реалізацію державної політики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території;

контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у галузі освіти, обов'язкове виконання Державного стандарту загальної середньої освіти всіма навчальними закладами системи загальної середньої освіти, розташованими на їх території;

беруть участь у розробленні та реалізації варіативної складової змісту загальної середньої освіти;

створюють умови для одержання громадянами повної загальної середньої освіти;

у разі ліквідації в установленому законодавством порядку загальноосвітнього навчального закладу, заснованого на комунальній формі власності, вживають заходів щодо влаштування учнів до інших загальноосвітніх навчальних закладів;

організовують нормативне, програмне, матеріальне, науково-методичне забезпечення, перепідготовку, підвищення кваліфікації, атестацію педагогічних працівників;

здійснюють добір, призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників, у тому числі керівних кадрів, державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів;

забезпечують педагогічних працівників підручниками, посібниками, методичною літературою;

проводять атестацію навчальних закладів системи загальної середньої освіти, розташованих на їх територіях, оприлюднюють результати атестації;

сприяють проведенню інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти;

забезпечують соціальний захист педагогічних працівників, спеціалістів, які беруть участь в навчально-виховному процесі, учнів ;

здійснюють інші повноваження відповідно до Конституції України , Конституції Автономної Республіки Крим , законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" , "Про освіту" та положень про них.

Стаття 38. Повноваження загальноосвітнього навчального закладу

Загальноосвітній навчальний заклад:

реалізує положення Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, інших нормативно-правових актів у галузі освіти;

задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті повної загальної середньої освіти;

забезпечує єдність навчання і виховання;

розробляє та реалізує варіативну складову змісту загальної середньої освіти;

створює науково-методичну і матеріально-технічну бази для організації та здійснення навчально-виховного процесу;

забезпечує відповідність рівня загальної середньої освіти Державному стандарту загальної середньої освіти;

охороняє життя і здоров'я учнів , педагогічних та інших працівників загальноосвітнього навчального закладу;

формує в учнів засади здорового способу життя, гігієнічні навички;

забезпечує добір і розстановку кадрів ;

встановлює відповідно до законодавства України прямі зв'язки з навчальними закладами зарубіжних країн, міжнародними організаціями тощо;

додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу;

видає документи про освіту встановленого зразка;

здійснює інші повноваження відповідно до статуту загальноосвітнього навчального закладу.

Стаття 39. Управління та громадське самоврядування загальноосвітнього навчального закладу

1. Керівництво загальноосвітнім навчальним закладом здійснює директор.

Колегіальним органом управління загальноосвітнім навчальним закладом є педагогічна рада, повноваження якої визначаються Положенням про загальноосвітні навчальні заклади.

2. Органом громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу є загальні збори колективу загальноосвітнього навчального закладу.

3. У загальноосвітніх навчальних закладах можуть функціонувати методичні об'єднання, що охоплюють учасників навчально-виховного процесу та спеціалістів певного професійного спрямування.

Стаття 40. Державний контроль за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів

1. Державний контроль за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики в сфері загальної середньої освіти.

2. Державний контроль за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності здійснюють Міністерство освіти України, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані загальноосвітні навчальні заклади, Державна інспекція закладів освіти при Міністерстві освіти України, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

3. Основною формою державного контролю за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності є державна атестація закладу, яка проводиться не рідше одного разу на 10 років у порядку, встановленому Міністерством освіти України. Результати державної атестації оприлюднюються.

Позачергова атестація проводиться, як виняток, лише за рішенням Міністерства освіти України за поданням органу громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу або відповідного органу управління освітою.

Розділ VII НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стаття 41. Завдання науково-методичного забезпечення системи загальної середньої освіти

Завданнями науково-методичного забезпечення системи загальної середньої освіти є:

координація діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти, методичних кабінетів та методичних об'єднань педагогічних працівників;

розроблення і видання навчальних програм, навчально-методичних та навчально-наочних посібників;

організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, у тому числі керівних кадрів, системи загальної середньої освіти;

вивчення рівня знань, умінь і навичок учнів загальноосвітніх навчальних закладів, вироблення відповідних рекомендацій;

організація співпраці з вищими навчальними закладами всіх рівнів акредитації для підвищення ефективності навчально-методичного забезпечення;

висвітлення в засобах масової інформації досягнень педагогічної науки та педагогічного досвіду.

Стаття 42. Здійснення науково-методичного забезпечення системи загальної середньої освіти

Науково-методичне забезпечення системи загальної середньої освіти здійснюють Міністерство освіти України, підпорядковані йому науково-методичні установи та вищі навчальні заклади, а також Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України, Кримський республіканський, обласні, Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти, районні методичні кабінети, науково-дослідні установи Академії педагогічних наук України та Національної академії наук України.

Розділ VIII ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Стаття 43. Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх навчальних закладів

1. Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється відповідно до цього Закону, законів України "Про освіту" , "Про місцеве самоврядування в Україні" , Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

2. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників цих закладів.

{ Стаття 43 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008; в редакції Закону N 309-VI від 03.06.2008 }

Стаття 44. Матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів

1. Матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно загальноосвітніх навчальних закладів належить їм на правах, визначених законодавством України.

2. Вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також типовими переліками обов'язкового навчального та іншого обладнання , навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури.

Стаття 45. Штатні розписи загальноосвітніх навчальних закладів

1. Штатні розписи державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типів встановлюються відповідним органом управління освітою на підставі Типових штатних нормативів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених Міністерством освіти України.

2. Штатні розписи приватних загальноосвітніх навчальних закладів встановлюються засновником .

Розділ IX МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 46. Міжнародне співробітництво у системі загальної середньої освіти

Органи управління системою загальної середньої освіти, установи і навчальні заклади системи загальної середньої освіти мають право укладати угоди про співробітництво, встановлювати прямі зв'язки з органами управління освітою та навчальними закладами зарубіжних країн, міжнародними організаціями, фондами у встановленому законодавством порядку.

Держава сприяє міжнародному співробітництву у системі загальної середньої освіти.

Розділ X ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту

1. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.

2. Шкода, заподіяна учнями загальноосвітньому навчальному закладу, відшкодовується відповідно до законодавства України.

3. Злісне ухилення батьків від виконання обов'язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Розділ XI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 48. Набрання чинності цим Законом

1. Закон України "Про загальну середню освіту" набирає чинності з дня його опублікування, крім:

частини першої статті 12 щодо терміну навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах I-III ступенів, яка набирає чинності з 1 вересня 2001 року і поширюється на учнів, які почнуть навчатися в першому класі 2001 року і в наступні роки;

частини першої статті 14 щодо наповнюваності класів загальноосвітніх навчальних закладів учнями, яка набирає чинності з 1 вересня 1999 року і поширюється на класи, що будуть створені, починаючи з 1 вересня 1999 року;

частини другої статті 15 щодо навчального навантаження учнів, абзаців першого - восьмого частини першої статті 25 щодо педагогічного навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу, частини другої статті 43 щодо виплати педагогічним працівникам, спеціалістам та обслуговуючому персоналу державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типів заробітної плати та інших виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" , які набирають чинності з 1 вересня 2001 року;

частини п'ятої статті 16 щодо тривалості уроків у загальноосвітніх навчальних закладах, яка набирає чинності з 1 вересня 1999 року.

Частина перша статті 24 щодо обов'язковості відповідної педагогічної освіти для педагогічного працівника поширюється на осіб, які будуть призначатися на посади педагогічних працівників у навчальних закладах системи загальної середньої освіти, з дня набрання чинності цим Законом.

2. До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України протягом року з дня прийняття цього Закону:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;

забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

4. Друге речення частини першої статті 17 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" викласти в такій редакції:

"Така відстрочка надається також призовникам - педагогічним працівникам з вищою педагогічною освітою, основним місцем роботи яких є загальноосвітні навчальні заклади, на весь період їх роботи за спеціальністю".

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 13 травня 1999 року N 651-XIV

Прикінцеві положення

ОСНОВИ правознавствА*

Програма
  для загальноосвітніх навчальних закладів

9 клас

Пояснювальна записка

Загальна характеристика предмета

М

етою навчання правознавства в школі є надання учням основ правових знань, виховання поваги й любові до своєї держави та державотворчих і правотворчих традицій, забезпечення умов для формування елементів правової культури, правових орієнтирів і правомірної поведінки школярів.

Правознавство як навчальний предмет сприяє становленню особистості, розвитку критичного мислення, логіки, здатності розуміти й оцінювати правові явища та процеси, аналізувати різноманітні життєві ситуації з погляду дії правових норм; спонукає учнів ставити запитання та шукати відповіді щодо ролі держави й права в житті людини і суспільства. Знання основ правознавства формує певну систему цінностей, впливає на  правосвідомість учнів і рівень їхньої правової культури, прищеплює інтерес до права, заохочує до свідомого використання, застосування й додержання правових норм.

Характеристика особливостей змісту програми

П

рограма з основ правознавства спрямована на реалізацію вимог освітньої галузі «Суспільствознавство» Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, конкретизує зміст правознавчого компонента галузі та вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів із правознавства. Пропонована програма виконує інформаційно­методичну функцію, що дає можливість усім учасникам навчально­виховного процесу й авторам навчально­методичного забезпечення дізнатися про мету, завдання та шляхи їх досягнення у межах навчального предмета, а також організаційно­методичну функцію, що передбачає розподіл навчального матеріалу на етапи вивчення, визначення кількісних і якісних характеристик процесу навчання для укладання поурочного планування й тематичної атестації учнів.

Зміст навчального правознавчого матеріалу, охопленого програмою, побудований з використанням людиноцентричного й аксіологічного підходів у контексті юридичної науки. Укладачі розглядають право як мистецтво добра та справедливості. Методологія відбору змісту програмного матеріалу ґрунтується на системі наукових ідей і понять юридичної науки, загальнолюдських цінностях (право, справедливість, права і свободи людини), сучасних психолого­педагогічних вимогах до навчання в основній школі. Засвоєння учнями навчального змісту, пропонованого цією програмою, забезпечує набуття ними ключових і галузевих компетентностей та предметно­правової компетентності.

У програмі особливу увагу приділено правовідносинам, учасниками яких є неповнолітні особи. Це дає змогу разом з формуванням конкретних знань і загальноправових уявлень учнів створювати умови для використання правових знань для реалізації й захисту ними прав, свобод і законних інтересів, регулювання взаємовідносин з іншими людьми, вибору правомірних моделей поведінки в життєвих ситуаціях, а також застосовувати критичне мислення, аналіз і синтез правового матеріалу.

Змістові лінії «людина — людина», «людина — суспільство», «людина — влада», «людина — світ уявлень та ідей», «людина — простір», «людина — природа», «людина — світ речей» ураховані як у складових змісту освітньої галузі, так і в державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

Основи правознавства як предмет вивчають упродовж одного навчального року. Зміст курсу значно мінімізований, він відповідає віковим особливостям учнів і сучасним освітнім викликам. Програма передбачає чіткі орієнтири для оцінювання результатів навчання учнів, що вможливлює активізацію їхньої пізнавальної діяльності й усуває перевантаження.

Особливості організації навчання учнів
правознавства за пропонованою програмою

І

з психолого­дидактичних позицій програму побудовано на поєднанні особистісно зорієнтованого, діяльнісного та компетентнісного підходів до навчання, реалізація яких потребує певних змін в організації навчання основ правознавства. У пропонованій програмі ці зміни відображено у вступному уроці, практичних заняттях, уроках узагальнення та підсумкових уроках.

Програму з основ правознавства у 9 класі розпочинає вступний урок, що передбачає актуалізацію знань учнів про державу і право з курсів історії, а також ознайомлення їх з метою вивчення предмета та його особливостями.

Задля набуття правової компетентності відповідно до державних вимог загальноосвітньої підготовки учнів окремою структурною складовою програми є практичні заняття (уроки), які введені в програму протягом вивчення певного правознавчого змісту й мають допомогти школярам сформувати уявлення про тему, що вивчається. Кожне з пропонованих практичних занять є тематичним і має певне змістове наповнення відповідно до місця заняття в контексті конкретної теми. Практичні заняття передбачають переважно самостійну роботу учнів над певним аспектом змісту теми з використанням різноманітних джерел знань (підручників, посібників, довідкового матеріалу, інтернет­ресурсів тощо). На практичних заняттях учитель виконує роль консультанта — організатора самостійної роботи учнів, надає їм допомогу відповідно до їхніх пізнавальних можливостей.

Програма передбачає уроки узагальнення до розділів курсу та підсумкові уроки до курсу. На цих уроках учні з допомогою вчителя мають можливість систематизувати й узагальнити вивчене, відрефлексувати процес навчання, реалізувати міжпредметні зв’язки. Такі уроки можна використати для тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів і підсумкового узагальнення.

Заплановано також виконання учнями відповідних домашніх завдань, що мають сприяти закріпленню вивченого та досягненню ними кращих навчальних результатів.

Перевірка результатів навчання учнів основ правознавства за пропонованою програмою передбачає оцінювання засвоєних ними знань і сформованих умінь та навичок. Варто зазначити, що оцінювання процесу та результатів навчання курсу основ правознавства вимагає використання як традиційних методів (усне опитування, письмові завдання), так і альтернативних (оцінювання «участі в діяльності», самооцінювання, взаємооцінювання) у різних комбінаціях. Вибір методів оцінювання має здійснюватися з урахуванням характеру об’єктів оцінювання. Це можуть бути усні відповіді та письмові роботи учнів, завдання щодо виявлення їхніх операційних умінь, моделювання життєвих ситуацій, а також участь учнів у дискусіях, рольових іграх, написання творів­есе тощо).

Наприкінці курсу передбачено резервний час, який учитель  використовуватиме на власний розсуд.

Структура змісту курсу

О

сновними компонентами змісту курсу за цією програмою є: зміст правознавчого навчального матеріалу та перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, на який учитель орієнтується під час ви­вчення конкретних тем курсу.

До кожної теми подано орієнтовний узагальнений перелік основних питань змісту, які обов’язково мають бути відображені в підручниках або посібниках, що повідомляють учням зміст навчального правознавчого матеріалу. Школярі засвоюють їх у вигляді знань правових явищ, процесів, юридичних понять різної складності й узагальненості.

Зміст теми не розподілений за окремими уроками, що дає змогу автору підручника, вчителю на власний розсуд, орієнтуючись на вимоги до підготовки учнів, визначати тему уроку, кількість, обсяг і перелік питань, які вивчатимуться на тому чи іншому уроці, залежно від особливостей учнів класу й індивідуального підходу до викладання педагога.

Пропоновані питання є мінімумом знань, що підлягають обов’язковому засвоєнню учнями на різних рівнях навчальних досягнень відповідно до  розвитку їхніх пізнавальних можливостей.

Вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів подано в програмі у вигляді переліку вмінь і навичок, яких мають набути школярі під час вивчення тієї чи іншої теми. Вони відповідають вимогам Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти, є їх детальною конкретизацією, на яку має орієнтуватись учитель, забезпечуючи виконання навчального плану.

Зміст програми

(35 год)

К­сть годин	Зміст навчального матеріалу		Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Вступ до курсу з основ правознавства
1	Право і закони в житті  людини і суспільства (з курсів історії). Зміст, завдання і структура курсу. Побудова підручника. Додаткова навчальна література, електронні та інтернет­ресурси	Учень/учениця: •пригадує з курсів історії та пояснює причини  і значення виникнення держави і права, роль права в житті суспільства; •називає найдавніші правові пам’ятки в історії людства; •пояснює завдання та структуру курсу з  основ правознавства; •висловлює власні очікування щодо вивчення курсу
Розділ І. Вступ до теорії держави і права
4	Причини виникнення держави. Поняття й ознаки держави. Функції держави. Державний лад. Форми держави.   Поняття і види соціальних норм. Поняття та ознаки права. Джерела права. Система права та її елементи. Система законодавства. Практичне заняття. Соціальні норми в житті людей	Учень/учениця: •називає ознаки держави, соціальних норм, права; •пояснює та застосовує поняття: «держава», «форма держави», «право», «джерела права», «галузь права», «норма права», «законодавство»; •характеризує функції держави, державний лад, джерела права, елементи системи права; •наводить приклади соціальних норм, джерел права; •описує елементи державного ладу, системи законодавства; •висловлює судження щодо ролі соціальних норм, держави і права в житті людини та суспільства
Розділ ІІ. Правовідносини. Правопорушення. Юридична відповідальність
4	Правовідносини. Склад правовідносин. Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин. Правопорушення: поняття, склад, види. Юридична відповідальність: поняття, підстави, види. Практичне заняття. Обставини, що виключають шкідливість (суспільну небезпеку) діяння	Учень/учениця: •називає ознаки правовідносин, правопорушення, юридичної відповідальності; •пояснює та застосовує поняття: «право­відносини», «склад правовідносин», «юридичні факти», «правопорушення», «юридична відповідальність»; •характеризує підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин, склад і види правопорушень, підстави і види юридичної відповідальності; •наводить приклади юридичних фактів, правопорушень; •описує обставини, що виключають шкідливість (суспільну небезпеку) діяння; •розв’язує правові ситуації з використанням знань про правовідносини, правопорушення та юридичну відповідальність; •застосовує засвоєні поняття та вміння під час розв’язування простих життєвих ситуацій; •висловлює судження щодо ролі правовідносин у житті людини і суспільства; •оцінює власну поведінку й поведінку інших людей з погляду її правомірності
1	Узагальнення. Тематичне оцінювання
	Розділ ІІІ. вступ до конституційного права україни
5	Поняття Основного закону держави. Структура Консти­туції України. Повноваження Конституційного Суду України. Правова характеристика понять «людина», «особа», «громадянин». Громадянство України. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Механізми захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні. Органи державної влади в Україні. Місцеве самоврядування в Україні. Практичне заняття. Звернення громадян	Учень/учениця: •називає ознаки конституції; механізми захисту прав і свобод людини та громадянина; •пояснює та застосовує поня­ття «людина», «особа», «громадя­нин», «громадянство», «конституція», «права і свободи людини»,  «конституційні обов’язки»; •описує види конституційних прав, свобод, обов’язків людини і громадянина, органи державної влади та місцевого самоврядування, повноваження Конституційного Суду України; •наводить приклади видів звернень громадян; •характеризує підстави набуття та припинення громадянства України; •називає й аналізує окремі статті Конституції України; •розв’язує правові ситуації з використанням знань про права і свободи людини і громадянина; •застосовує засвоєні поняття та вміння під час розв’язування простих життєвих ситуацій щодо форм взаємозв’язку людини і держави; •оцінює значення Конституції України, форми участі громадян у житті держави та місцевої громади
1	Узагальнення. Тематичне оцінювання
	Розділ ІV. Неповнолітні як суб’єкти цивільних, сімейних, трудових, адміністративних І кримінальних правовідносин
11	Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Обсяг цивільної правосуб’єктності неповнолітніх. Практичне заняття. Власність неповнолітніх. Практичне заняття. Захист прав споживачів. Сім’я. Шлюб. Взаємні права й обов’язки батьків і дітей. Охорона дитинства. Практичне заняття. Влаштування дітей­сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийняття на роботу неповнолітніх. Робочий час і час відпочинку неповнолітніх. Оплата праці. Особливості розірвання трудового договору з неповнолітніми. Охорона праці неповнолітніх. Практичне заняття. Працевлаштування  неповнолітніх. Адміністративні правопорушення. Злочини. Адміністративна та кримінальна відповідальність неповнолітніх			Учень/учениця: •пояснює та застосовує поняття «цивільна правоздатність», «цивільна дієздатність», «сім’я», «шлюб», «адміністративне правопорушення», «злочин», «покарання»; •характеризує обсяг цивільної правосуб’єктності неповнолітніх осіб, права неповнолітніх як власників, права споживачів, права й обов’язки батьків і дітей, робочий час і час відпочинку неповнолітніх, адміністративну та кримінальну відповідальність неповнолітніх; •наводить  приклади адміністративних правопорушень і злочинів, види адміністративних стягнень і кримінальних покарань; •описує шляхи влаштування дітей­сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,  особли­вості розірвання трудового договору з неповнолітніми; •аналізує окремі положення нормативно­правових актів; •розв’язує правові ситуації з використанням знань і положень цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального законодавства України щодо неповнолітніх; •вчиняє власні дії відповідно до норм права в різних видах правовідносин;
	Практичне заняття. Особливості адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх			•висловлює судження щодо взаємних прав і обов’язків батьків та дітей, охорони праці неповнолітніх, особливостей адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх
1	Узагальнення. Тематичне оцінювання
Розділ V. СВІТ ЮРИДИЧНИХ ПРОФЕСІЙ
4	Професія «юрист».  Юридичні спеціальності (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси, адвокати, юрисконсульти, працівники міліції). Практичні заняття. Ігровий суд. Зустріч з юристами	Учень/учениця: •пригадує та називає професії, пов’язані з юриспруденцією;  •знає, хто такі судді, прокурори, слідчі, нотаріуси, адвокати, юрисконсульти, працівники міліції;   •наводить приклади видів діяльності прокурора, нотаріуса, адвоката; •називає основні вимоги до осіб, які мають намір працювати за юридичним фахом; •описує свої права під час спілкування з працівником міліції, прокурором, слідчим; •розв’язує правові ситуації з використанням знань про професію юриста; •оцінює життєві ситуації, за яких потрібна допомога юриста
1	Узагальнення
2	Резерв

ПРОГРАМУ УКЛАЛИ:

Ремех Т. О. , старший науковий співробітник лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук (керівник робочої групи);

Муза О. В. , старший консультант Інституту законодавства Верховної Ради України, кандидат юридичних наук;

Біленчук П. Д. , професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук;

Зорнік Т. Є. , вчитель Коростишівської гімназії № 5 Житомирської області;

Євтушенко Р. І. , головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОНмолодьспорту України;

Лоха Л. О. , вчитель правознавства ліцею №100 «Поділ» м. Києва, заслужений вчитель України;

Силенко В. А. , вчитель правознавства Першої Черкаської міської гімназії, заслужений вчитель України;

Сутковий В. Л. , вчитель правознавства ЗОШ №11 м. Артемівська Донецької області, заслужений працівник освіти України.

«Затверджую»                                                    «Погоджено»

Директор школи                                       Заступник директора з НВР     

_______________                                                           _______________

ПЛАН ВИХОВНОЇ РОБОТИ
КЛАСНОГО КЕРІВНИКА

_____ класу

на 2012 -2013 навчальний рік

класний керівник: _________________________

2012-2013 н р

ПЛАН   РОБОТИ   

КЛАСНОГО КЕРІВНИКА на 2012/2013 н.р.

       Структура плану

І розділ. Теоретичні основи виховної роботи з класом. Аналіз виховної роботи за минулий рік

ІІрозділ. Відомості про учнів.

ІІІ розділ. Завдання та проблемні питання в роботі з класом

IV розділ. Діагностика виховання

1.      Соціально-педагогічний паспорт.

2.      Позитивні та негативні риси характеру.

3.      Діагностика темпераменту.

4.      Соціально-психологічні характери­стики учнів.

5.      Картка вивчення психологічних осо­бливостей учнів.

6.      Вивчення обдарованості особистості  школярів.

7.      Діагностика громадянської вихованості  школярів.

8.      Визначення рівня вихованості учнів  класу.

9.      Орієнтована схема складання психолого-педагогічної характеристики
особистості.

10.  Превентивне виховання, психологічні  аспекти попередження та корекції по­
ведінки неповнолітніх.

11.  Орієнтована схема складання психолого-педагогічної характеристики учня,
схильного до правопорушень. Облікова картка важковиховуваного учня.

12.  Діагностика виховної можливості клас­ного колективу.

V розділ. Психолого-педагогічна  характеристика класу

1.   Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики.

2.   Характеристика   класу .

VI розділ. Планування виховної роботи

1.      Календарне планування роботи з кла­сом.

2.      Індивідуальна виховна робота.

3.      Корекція відхилень у поведінці учнів.  Індивідуальна робота з невстигаючи-
ми та схильними до правопорушень  учнями.

4.      Робота з обдарованими дітьми.

5.      Профорієнтаційна робота з учнями.

6.      Планування інструктажів з безпеки  життєдіяльності, з протипожежної без­
пеки, цивільної оборони та з вивчення  правил дорожнього руху.

      Планування роботи під час канікул.

VII розділ. Робота з батьками

1.      Психолого-педагогічні основи роботи  з батьками.

2.      Батьківський комітет Планування роботи батьківського комітету.

3.      Орієнтована тематика психолого-педагогічного всеобучу батьків

4.      Орієнтована тематика батьківських  зборів.   

5.      Календарне планування роботи з батьками.   

VIII розділ. Нормативні документи, література

І розділ. Теоретичні основи виховної роботи з класом

«

Державні та професійні свята України

Вересень

1.09 — День знань;

1.09     — Міжнародний день грамот­ності;

11.09 — День українського кіно;

1-а неділя — День підприємця;

2-а субота — День фізкультури та спорту;

3-й вівторок — Міжнародний день миру;

3-я неділя — День працівників лісу;

27.09 — Міжнародний день туризму;

30.09   — Всеукраїнський день біблі­отек.

Жовтень

1.10     — Міжнародний день людей по­хилого віку;

1.10     — Міжнародний день музики;
1-а неділя — День учителя;

14.10   — Покрова Пресвятої Богородиці;

14.10 — День Українського козацтва;

14.10 — День створення УПА;

24.10 — Міжнародний день ООН;    -

28.10 — День визволення України від німецько-фашистських загарб­ників.

Листопад

4.11— День заснування ЮНЕСКО;

9.11     — День української писемності  та мови;

10.11 — Всесвітній день

21.11 — Всесвітній день привітань;

22.11 — День свободи;

25.11   — День пам'яті жертв голодомору
та політичних репресій.

Грудень

1.12 — Річниця референдуму, що підтвердив Акт проголошення незалеж­ності України;

1.12 — Всесвітній день боротьби зі СНІДом;

6.12 — День Збройних Сил України;

10.12   — Міжнародний день прав лю­дини.

Січень

1.01 —Новий рік;

7.01 — Різдво Христове;

14.01 — Старий Новий рік;

14.01 — Святого Василя;

19.01 — Водохреща;

22.01 — День Соборності України;

29.01— День пам'яті Крут.
Лютий

14.02— День Святого Валентина;
15.02 — Трьох Святих;

13.02   — День захисника Вітчизни.
Березень

8.03     — Міжнародний жіночий день;
9.03—10.03 — Шевченківські дні;

27.03   — Всесвітній день театру.
Квітень

1.04     — День гумору;

7.04     — Всесвітній день здоров'я;

11.04 —Міжнародний день визволення в'язнів концтаборів;

12.04   — День космонавтики;
17.04 — Всесвітній день довкілля;
22.04 — День Землі;

26.04 — День Чорнобильської тра­гедії;

... — Великдень.

Травень

1.05     — Міжнародний день солідарності
трудящих;

5.05 — День Європи;

9.05     — День Перемоги;
2-а неділя — День матері;

15.05 — Міжнародний день сім'ї;

24.05—День слов'янської писемності
та мови;          -'

31.05   — Всесвітній день без тютюну.
Червень

1.06     — Міжнародний день захисту  дітей;

5.06 — Всесвітній день охорони на­вколишнього середовища;

28.06   — День Конституції України.

Накази та інструктивно-методичні листи Міністерства з питань виховної роботи:

1. Наказ від 07.09.2000 №439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України»;

2. Наказ від 25.01.07 № 44 «Про затвердження заходів на виконання Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року»;

3. Наказ від 01.02.10  № 58 «Про затвердження заходів щодо виконання Державної цільової соціальної програми зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров’я населення на період до 2012 року»;

4. Наказ від 01.02.10 № 59 «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми»;

5. Наказ від 29.03.10 №255 «Про виконання законодавчих вимог у зв’язку із прийняттям Закону України від 21 січня 2010 року № 1824 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв»;

6. Наказ від  30.12.10  № 1313 «Про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11. 2010 №2140 (План заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки);

7. Наказ від 30.12.10 №1312 «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до                    2015 року»;

8. Наказ від 11.05.11 № 431/68-ОД «Про підведення підсумків Всеукраїнського конкурсу «Моральний вчинок»;

9. Наказ від  20.06.11№ 596 «Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс «Парк педагогічної майстерності»;

10. Наказ від  31.10.11  № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»;

11. Наказ від 24.11.09 № 1061/4128 «Про проведення щорічного Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Молодь обирає здоров’я»;

12.  Наказ від 16.12.11 №1443/779 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську військово-патріотичного спортивну гру «Зірниця»;

13. Наказ від 20.12.11 №1459 «Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс – «Класний керівник року»;

       14. Наказ від 11.06.12 № 677 «Про затвердження Плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту з формування громадянської культури та підвищення рівня толерантності у суспільстві»;

15. Наказ від 19.07.12 № 827 «Про затвердження плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо запобігання торгівлі людьми на період до 2015 року»;

16. Наказ від 03.08.12 № 888 «Про затвердження Плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо профілактики правопорушень серед дітей та учнівської молоді на період до 2015 року»;

17. Інформаційно-методичний лист від 11.04.11 № 1/9-259 щодо посилення боротьби проти розповсюдження та вживання психоактивних речовин;

18. Інформаційно-методичний лист від 27.07.12 № 1/9-530 щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи.

РЕКОМЕНДОВАНІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ

Журнали України:

Видавнича група “Основа”:

Виховна робота в школі;

Класному керівнику. Усе для роботи;

Пані вчителька;

Завучу. Усе для роботи;

Післядипломна освіта в Україні (видавець: Університет менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України);Обдарована дитина. (журнал ТОВ Социс-Прес).

Видавничий дім МЦФЕР:

                   Практика управління закладом освіти;

                   Заступник директора школи;

                   Музичний керівник;

Газети України:

Видавництво педагогічної преси та літератури “Шкільний світ”:

Позакласний час;

Директор школи;

Завуч;

Сучасна школа України;

Методист;

Управління освітою.

пам’ятні та ювілейні дати 2012-2013 навчального року:

серпень-жовтень 2012 року - 200-річчя Вітчизняної війни 1812 року (наказ МОНмолодьспорту від 03.04.2012 № 408 «Про затвердження Плану заходів з підготовки та відзначення у 2012 році 200-річчя Вітчизняної війни 1812 року»);

23 вересня - 140 років від дня народження С. А. Крушельницької   (1872-1952), оперної співачки, педагога, заслуженого діяча мистецтв України (постанова Верховної Ради України від 21 березня 2012 р. № 4562-VI «Про відзначення 140-річчя з дня народження Соломії Крушельницької»);

28 вересня - 70 років з часу створення підпільної молодіжної організації «Молода гвардія» (1942) (розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення  у 2012 році 70-річчя від дня створення підпільної молодіжної організації «Молода гвардія» від 19 березня 2012 р.);

28 жовтня - 68-а річниця визволення України від фашистських загарбників (Указ Президента України від 20.10.2009 № 836 «Про день визволення України від фашистських загарбників»);

9 листопада – 140 років від дня народження Б. С. Лепкого (1872-1941), письменника, прозаїка, літературознавця, критика, перекладача, історика літератури, видавця, публіциста, громадсько–культурного діяча, художника (постанова Верховної Ради України від 22 березня 2012 р. № 4611-VI «Про відзначення 140-річчя з дня народження Богдана Лепкого»);

14 листопада – 100 років з дня народження А. С. Малишка, українського поета, перекладача (постанова Верховної Ради України            від 21 жовтня 2011 р. № 3969-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Андрія Малишка»);

3 грудня — 290 років від дня народження Григорія Савича Сковороди (1722-1794), українського просвітителя, гуманіста, філософа, поета і музиканта (постанова Верховної Ради України від 08 лютого 2012 р.              № 4358-VI «Про відзначення 290-річчя з дня народження Григорія Сковороди»);

19 грудня – 120 років від дня народження М. Куліша, видатного українського драматурга (постанова Верховної Ради України від 14 березня 2012 р. № 4518-VI «Про відзначення 120-річчя з дня народження Миколи Куліша»);

30 грудня - 100 років від дня народження А. К. Сови (1912-1994), українського актора,  майстра  художнього слова (постанова Верховної Ради України від 22 травня 2012 р. № 4801-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Андрія Сови»);

31 грудня – 135 років з дня народження  Г.  М.  Хоткевича, українського письменника, історика, композитора, мистецтвознавця, етнографа, театрального та громадсько-політичного діяча (постанова Верховної Ради України від 22 березня 2012 р. № 4609-VI «Про відзначення 135-річчя з дня народження Гната Хоткевича»);

31 грудня — 140 років від дня народження В. Г. Кричевського       (1872-1952), живописця, архітектора, графіка (постанова Верховної Ради України від 22 травня 2012 р. № 4802-VI «Про відзначення 140-річчя з дня народження Василя Кричевського»);

6 січня 2013 року – 75 років від дня народження В. Стуса, видатного українського поета, літературознавця, політв’язня, правозахисника, Героя України (постанова Верховної Ради України від 15 травня 2012 р. № 4697-VI «Про відзначення 75-річчя з дня народження видатного українського поета, політв’язня, Героя України Василя Стуса»);

12 квітня – 125 років з дня народження Г. Г. Нейгауза – видатного вітчизняного піаніста, педагога (постанова Верховної Ради України              від 22 травня 2012 р. № 4803-VI «Про відзначення 125-річчя з дня народження Генріха Нейгауза»).

У 2012 році виповнюється

175-річчя випуску альманаху «Русалка Дністрова» - першого західноукраїнського альманаху, виданого заходами літературного гурту «Руська трійця» (постанова Верховної Ради України від 05 жовтня 2011 р. №3818-VI «Про відзначення 180-річчя утворення «Руської трійці» та          175-річчя випуску альманаху «Русалка Дністровая»);

90 років від дня заснування юридичного видання «Право України» (доручення Прем’єр-міністра М. Я. Азарова від 09.02.2012 № 63313/3/1-11);

500-річчя заснування міста Чигирина Черкаської області (постанова Верховної Ради України від 07 грудня 2011 р. № 4090-VI «Про відзначення 500-річчя заснування міста Чигирина Черкаської області»);

130 років з часу заснування Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. Л. Кропивницького (постанова Верховної Ради України від 22 травня 2012 р. № 4799-VI «Про відзначення 130-річчя з часу заснування Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені                            М. Л. Кропивницького»);

150 років з дня написання поетом Павлом Чубинським вірша «Ще не вмерла Україна», що став Державним Гімном сучасної України (постанова Верховної Ради України від 22 травня 2012 р. № 4800-VI «Про відзначення 150-річчя з дня написання Державного Гімну України»).

У 2012-2013 році - 70-ті роковини Корюківської трагедії (розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 р. № 235-р  «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії»);

у 2011-2013 роках відзначається 1025-річчя хрещення Київської Русі (розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення  1025-річчя хрещення Київської Русі     від 30 червня 2010 р. № 1288-р).

У 2013 році виповнюється

75 років подій, пов’язаних із проголошенням Карпатської України та її героїчним захистом, вшанування пам’яті видатного українського державного і громадсько-політичного діяча, педагога, науковця, президента Карпатської України Августина Волошина у зв’язку з 140-ою річницею від дня його народження;

180 років з часу утворення «Руської трійці» - літературного гурту, заснованого та очолюваного Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким, що розпочав процеси культурного та національного відродження на західноукраїнських землях. У 2012 році виповнюється      175-річчя випуску альманаху «Русалка Дністрова» - першого західноукраїнського альманаху, виданого заходами літературного гурту «Руська трійця» (постанова Верховної Ради України від 05 жовтня 2011 р.    № 3818-VI «Про відзначення 180-річчя утворення «Руської трійці» та         175-річчя випуску альманаху «Русалка Дністрова»).

Класний керівник — це особа, яка здій­снює корекцію всіх виховних впливів на учня і класний колектив як у школі, так і в позашкільній діяльності.

Виховання дитини — це не лише систе­ма цілеспрямованого і планомірного формування світогляду, переконань, почуттів, волі й характеру, потреб, здібностей, але й адаптація її в соці­альному середовищі та відбиття його характерних ознак у світогляді, по­ведінці, повсякденній діяльності та відносинах особистості з оточуючим середовищем.

Розвиток творчої ініціативи та ак­тивності особистості відбувається тоді, коли класний керівник і його вихователь діють разом, об'єднуючись спільною метою, спільними життєвими турботами і будують свої відносини на основі співробітництва та довіри.

Всебічний розвиток та становлен­ня особистості дитини являє собою довготривалий процес накопичення кількісних та якісних змін за різними параметрами.

Педагогічний такт — це вміння знайти підхід до дитини. Його суть полягає у використанні різноманітних методів впливу, які засновані на індивідуаль­ному підході до дитини, що враховує її вікові та індивідуальні особливості.

Найважливіші ознаки педагогічного такту (за І. В. Страховим):

v природність, простота поводжен­ня, щирість тону, довіра до учня, вираження прохання без припро­шування;

v навіювання та вимога без при­душування самостійності осо­бистості школярів;

v серйозність тону в поводженні, але без того, щоб створювати на­тягнутість оточення;

v іронія, гумор без насмішкуватості, що принижує гідність школяра;

v вимогливість, без дріб'язкової прискіпливості;

v доброзичливість;

v наполегливість без впертості;

v діловий тон у звертанні без дра­тівливості;

v послідовність у застосуванні  виховних впливів без коливань  і необґрунтованості скасування  вимог;

v розвиток самостійності без зайвої  опіки;

v швидкість орієнтування, своєчас­ність виховного впливу без по­спішності та необачних рішень;

vспокійна зосередженість та врів­новаженість у поводженні, що  виключає байдужість і непотрібну  збудженість.

           

  «100 порад» від В. О. Сухомлинського:

v Ми маємо справу з найскладні­  шим, неоціненим, найдорожчим,
що є в життілюдини. Місія шко­ли — боротися за людину.

v Об'єкт нашої праці найтошяі сфе­ри духовного життя особистості,
яка формується,—розум, почуття, воля, переконання, самосвідо­
мість.

v Виховувати людину—це передусім знати її душу, бачити і відчувати її  індивідуальний світ. Справжнє ви­ховання — це самовиховання.

v Немає якихось єдиних для всіх школярів передумов успіхів у на­
вчанні — річ відносна: для одно­го високий рівень, для іншого
й середній рівень — велике до­сягнення.

v Успіх у навчанні — це стежка, що веде до того куточку дитячо­
го серця, в якому горить вогник  бажання бути гарним. Бережіть
цей вогник і цю стежку.

v Уміння володіти собою, тримати себе в руках — одна із найнеоб-
хідніщих умов, від яких залежить успіх педагога та його здоров'я.

v Слово —могутній борець за люд­ську душу. Створюйте інтелекту­
альний фон для запам'ятовування, заучування, збереження і пам'яті
програмного матеріалу. Дитина стає байдужою до слова, яке не
живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує чужі дум­
ки і не творить своїх та не виражає  їх словами. Бійтесь байдужості,
згаслого погляду людини.

v Спонукайте учнів до читання — найважливішого засобу для успіш­
ного навчання. Ніяке захоплення  не принесе користі, якщо воно не
зачіпає думки, душі, серця.

v Доброзичливість, розумнадоброта — ось що має бути атмосферою
життя дитячого колективу, голо­вним тонусом взаємин педагога
і дітей. Якщо ви навчили свого  вихованця відчувати людину сер­
цем, ваша доброзичливість здатна  творити.

v Немає в дитині нічого, що вима­гає від педагога жорстокості. Не
давайте прорости в своїх душах  насінню зневіри в людину, під­
озрілості.

Основні функції класного керівника:

1.        Організаторська: планування і ко­ординація виховної роботи з кла­сом; надання допомоги учнівської  організації класу; встановлення  зв'язків з учнівським та педаго­гічним колективами, батьками, громадськістю; забезпечення єд­ ності вимог до учнів, ведення до­кументації в класі; сприяння роз­витку самоврядування в колективі; організація процесу виховання  спільно з учнями, враховуючи їх  інтереси.

2.        Аналітико-узагальнююча: на основі вивчення та розвитку індивідуально-психологічних  особливостей  учня   сприяння розвитку творчого потенціалу кожної особистості.

3.                     Координаційно-інформаційна:
забезпечення узгодженості ро­боти учнівського, педагогічного  та батьківського колективів.   

4.                     Психолого-гігієнічна: встанов­лення довірливою контакту з ви­хованцями; зняття психічного  напруження в учнівському ко­лективі.

5.                     Стимулючо-гальмівна: активізація чи гальмування учнівської діяль­ності залежно від її спрямованості, допомога у встановленні  міжособистісних відносин у колективі.

Функціональні (посадові) обов'язки

класного керівника:

      

Класний керівник планує, ор­ганізовує і проводить виховну та культурно-масову позаурочну діяльність з учнями. Сприяє  становленню їх як особистостей,
створює умови для розвитку їхніх  здібностей, талантів.

Вивчає індивідуальні особливо­сті, інтереси, нахили учнів., їхнє  ставлення до навчання, праці,  громадськихдоручень, організовує,проводить батьківські збори.

Постійно утверджує повагу до  принципів загальнолюдської мо­ралі: правди, справедливості; па­тріотизму, доброти, стриманості, працелюбності.

Розвиває пізнавальні інтереси  учнів, залучає їх до гуртків тех­нічної і художньої творчості.

Дотримується педагогічної етики, поважає гідність учнів, захищає  їх від будь-яких форм фізичного  або психологічного насильства,  запобігає шкідливим звичкам, пропагує здоровий спосіб жит­тя.

Постійно підвищує свій професій­ний рівень, загальну культуру.

Несе особисту відповідальність  за дотримання правил техніки  безпеки, норм санітарії та гігієни  у приміщенні школи.

Щоденно перевіряє відвідування  учнями занять.

Виховує повагу до людей, куль­турно-національних, духовних,  історичних цінностей України,  дбайливе ставлення до навко­лишнього середовища. Організує  лекції, бесіди, диспути, зустрічі,перегляд телепередач та ін.

Спрямовує роботу і надає допо­могу органам учнівського самоврядування. Забезпечує належне  щоденне чергування-учнів у класі  та чергування класу по школі.

Систематично, відповідно до гра­фіка, затвердженого директором  школи, проводить інформацій­но-просвітницькі, виховні, позакласні заходи.

Разом з батьками забезпечує що­денне відвідування занять учнями  у шкільній формі встановленого  зразка.

Орієнтовний перелік документації, яку

веде класний керівник:

ü Класний журнал.

ü Особові справи учнів.

ü Табелі успішності учнів.

ü План виховної роботи.

ü Конспекти виховних годин, годин  спілкування, диспутів.

ü Розробки сценаріїв виховних за­ходів.

ü Тека психолого-педагогічних спо­стережень.

ü Щоденник роботи з «важкими»  учнями.

ü Протоколи батьківських зборів.

ü Матеріали щодо запобігання ди­тячому травматизму, бесіди з пра­вил дорожнього руху, облік про­ведення інструктажів з безпеки  життєдіяльності.   

ü Літопис або фотодокументи класних справ.

Циклограма класного керівника

Щоденно:

1.                 Робота з тими, хто запізнюється, та виявлення причин   

                       відсутності  учня.

2.                 Організація харчування учнів.

3.                 Організація чергування учнів.

4.                 Індивідуальна робота з учнями.

5.                 Контроль за зовнішнім вигля­дом.

Щотижня:

1.                                         Перевірка щоденників.

2.                                         Проведення заходів за планом.

3.                                         Робота з батьками за планом.

4.                                         Робота з вчителями-предметниками.

5.                                         Зустрічі з психологами або мед­сестрою, психолого-педагогічні спостереження.

Щомісяця:

1.                                         Відвідування уроків класу.

2.                                         Консультації психологів стосовно  важковиховуваних дітей.

3.                                         Збирання коштів на потреби класу.

4.                                         Зустрічі з батьками за планом.

5.                                         Нарада щодо планування робо­ти.

Один раз на семестр:

1.                                         Оформлення класного журналу.

2.                                         Семінар класних керівників.

3.                                         Аналіз виконання плану, корекція.

4.                                         Проведення батьківських зборів, засідання батьківського комітету.

Один раз на навчальний рік:

1.                                         Оформлення особових справ.

2.                                         Аналіз роботи та складання плану
виховної роботи.

3.                                         Статистичні дані.

4.                                         Проведення відкритого виховного  заходу.

Пріоритетні напрями діяльності

 класного керівника

ü Перебудова змісту виховання, ключовими поняттями якого  є людяність, милосердя, добро­та, чесність, порядність.

ü Виразна роль загальнолюдських  цінностей та загальнолюдської  моралі.

ü Гуманізація відносин, цілісність  виховного процесу.

ü Вивчення учнів, учнівських ко­лективів та об'єднань.

ü Організація виховання тазгуртування учнівських колективів.

ü Організаційно-педагогічна  діяльність щодо забезпечення життє­діяльності класного колективу.

ü Розвиток особистості, її творчого  потенціалу.

ü Роботаз батьками, індивідуальний  вплив.

Зміст роботи класного керівника

v Вивчення учнів.

v Об 'єднання учнів у колектив.

v Співпраця з дитячими та моло­діжними  організаціями.

v Робота з батьками та громадські­стю.

v Співпраця з культурно-освітніми  та позакласними установами.

v Співпраця із шкільним психоло­гом.

v Організація виховної діяльності: пізнавальної, трудової, художньо-естетичної, суспільно-гумані­тарної, фізкультурно-оздоровчої, ціннісно-орієнтовної.

v Індивідуальна робота з учнями.

v Побудова системи виховної ро­боти в класі.

v Співпраця з вчителями-предметниками щодо дотримання єдиних  педагогічних вимог у класі.

Пам'ятка щодо проведення виховних годин

v Мета проведення:

v вивчити індивідуальні особливо­сті учнів під час неформального  спілкування;

v пізнавати інтереси учнів, розуміти  їхні переживання та мотиви по­ведінки;

v обговорювати поточні події класу,  району, держави.

v Форма проведення:

v вільне спілкування вчителя з учня­ми;

v бесіди на заплановані теми;

v обговорення актуальних статей  із газет;

v обговореннякшофідьмів, книжок, вистав;

v зустріч із цікавими людьми;

v усні журнали;

v засідання прес-клубу;

v виступи учнівських лекторських груп;

v дискусії;

v години спілкування;

v тренінги;

v екскурсії;

v політичне інформування учнів.

«Золоті» правила класного керівника:

v Учитель має бути особистістю, яка приваблює дітей.

v Учитель повинен викликати любов  та повагу дітей до себе, якщо він  сам любить, поважає кожну дити­ну та спілкується з нею, у стосун­ках з нею чесний і відвертий.

v Учитель має бути веселим і жар­тівливим.

v Учитель має раціонально вико­ристовувати свій час.

v Учитель має бути доброзичли­вим.

v Учитель має постійно вдоско­налюватись, розширювати свій
кругозір.

v Гасло вчителя: «Пізнай самого себе і допоможи в цьому своїм  учням».

v Учитель повинен реалізувати ін­дивідуальний підхід до дитини, вміти її вислухати.

v Учитель має створити колектив, в якому панує доброзичливість  стосунків.

v Учитель має любити, захищати  дитину, поважати її почуття.

Основні завдання роботи класного ке­рівника:

v Виховання високої моралі у під­ростаючого, покоління, форму­вання в нього українського мен­талітету, традицій.

v Створення необхідних умов для фізичного розвитку школярів, збереження та зміцнення 'їхнього здоров'я.

v Духовно-моральне виховання.

v Розвиток розумових і фізичних  здібностей формування високої  пізнавальної культури, організація  змістовного дозвілля учнів.

v Підготовка школярів до госпо­дарсько-трудової діяльності.

v Створення умов для вільного ви­бору учнями світоглядних пози­цій.

v Гуманізація педагогічного про­цесу, демократизація стосунків  у колективі.

v Врахування інтересів дітей.

v Організація роботи з батьками.

Критерії ефективності виховної ро­боти:

v рівень організованості классного  колективу (дисциплінованість, робота учнівського самовряду­вання);

v рівень навчальної мотивації учнів  класу (динаміка підвищення яко­сті знань, ефективності роботи  з учнями, які навчаються на по­чатковому рівні, активності учнів
у позаурочній діяльності);

v різноманітність позаурочного  життя класу;

v динаміка зростання рівня вихо­ваності учнів;

v рівень розвитку класного колек­тиву (згуртованість, активність, ініціативність учнів, виховний
вплив колективу на його членів, рівень  розвитку  громадської  думки);

v активність співпраці класу з клас­ним керівником;

v зв'язок із сім'єю, участь батьків  у виховному процесі;

v робота з проблемними учнями;

v надання педагогічної підтримки  на основі індивідуального підходу;

v захищеність та комфортність умов  перебування вихованця у класі,  школі.

Показники успішної діяльності клас­ного керівника:

v Високий рівень ефективності ви­ховної роботи з класним колек­тивом.

v Високий рівень розвитку творчої  індивідуальності класного керів­ник, наявності в нього авторської
педагогічної технології.

v Стиль взаємовідносин.

v 'Високий рівень володіння умін­нями та навичками класного ке­рівника (уміння поставити мету,
спланувати роботу, здійснити її,  оцінити, проаналізувати, зробити  висновки).

v Активна співтворчість з класом.

v Контакт з батьками, залучення  їх до співпраці.

v Володіння вмінням зацікавити  вихованців власним захопленням,  організувати дозвілля.

v Взаємний інтерес класного ке­рівника та учнів один до одного, повагу учнів до класного керів­ника.

Педагогічне спілкування — сукупність засобів та методів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань виховання та навчання й визначальний характер взаємодії педагога і учня.

Основні стилі керівництва учнями:

Автократичний (самовладний) — стиль, коли вчитель здійснює од­
ноосібне керування колективом, не дозволяючи учням висловлю­
вати свої погляди. Педагог послі­довно пред'являє до учнів вимоги
і здійснює твердий контроль за  їхнім виконанням.

Авторитарний—допускає можли­вість для учнів брати участь в обговоренні питань навчального та виховного характеру, але рішення  приймає педагог відповідно до  власних установок.

Демократичний — припускає вра­хування педагогом думокучнів, він
прагне зрозуміти їх, переконати, а не наказувати.

Ігноруючий — характеризується тим, що вчитель не втручається в життєдіяльність школярів, обмежується формальним ви­конанням обов'язків, передачі адміністративної та навчальної інформації.

Натуральний — проявляється  в тому, коли вчитель усувається від керівництва класом або йде на поводу в їхніх бажань.

Непослідовний — педагог залежно від зовнішніх обставин і власного емоційного стану здійснює будь-який стиль керівництва. Це при­зводить до дезорганізації взаємин вчителя із учнями, до появи кон­фліктів.

Самоаналіз діяльності вчителя під час підготовки та проведення виховних за­ходів:

1. Оцінювання педагогічного об­грунтування виховного заходу, до­цільність проведення та обраної форми,

2.Визначення місця виховного за­ходу в системі навчально-виховної роботи класу, його зв'язку із на-вчальноюта виховною діяльністю.

3.Оцінювання ступеня досягнення мети.

4.Характеристика учасників заходу, охоплення їхактивною діяльністю підчас складання плану, підготовка та проведення заходу.

5.Оцінювання результативності за­ходу, його пізнавальної та виховної цінності.

6.Оцінювання психологічного стану-учнів під час підготовки та про­ведення заходу.

7.Визначення позитивних сторін та недоліків у проведенні заходу.

8.Висновки.

Виховна система класу — спосіб організації життєдіяльності та виховання членів класного співтовариства, ще? ста­новить цілісну й упорядковану сукупність взаємодіючих компонентів і сприяє розвитку особистості та колективу. Всі компоненти виховної системи підпорядковуються головній педагогічній ідеї — створенню необхідних умов для самовизначення, і самореалізації особистості учня та вчителя.

Компоненти ви­ховної системи	Складові елементи компонентів
1.   Індивідуаль­но-груповий	1. Класний керівник. 2. Учні класу.                                                                                                                            3. Батьки учнів.  4. Педагоги, що беруть участь у навчально-виховному процесі та життєдіяльності
2.   Ціннісно-орієнтаці-йний	1. Мета й завдання виховання. -                                                                                              2. Перспективи життєдіяльності класного колективу. 3. Принципи побудови виховної системи і життєдіяльності класного колективу
3.   Функціональ-но-діяльніс-ний	1. Системоутворюючий вид діяльності та методи організації спільної діяльності і спілкування.  2. Основні функції виховної системи. 3. Педагогічне забезпечення і самоврядування життєдіяльності класного колективу
4.   Просторово-часовий -	1. Емоційно-психологічне, духовно-моральне і предметно-матеріальне середовище. 2. Зв'язки і стосунки класного колективу з іншими спільнотами дітей та дорослих. 3. Місце і роль класу у виховному просторі школи. 4. Етапи становлення і розвитку виховної системи
5.  Діагностико-аналітичний	1 . Критерії ефективності виховної системи . 2. Методи та прийоми вивчення результативності виховної системи. 3. Форми і способи аналізу, оцінки і інтерпретації отриманих результатів

Схема аналізу виховної роботи класним керівником:

1.      Коротка характеристика колек­тиву та окремих учнів:

v загальні відомості про учнів та  їхні сім'ї;

v суспільна і пізнавальна актив­ність;

v відповідальність за Загальну  справу;

v самодисципліна;

v уміння переборювати труднощі, культура поведінки в школі та
поза нею;

v працьовитість;

v повага до законів, символів дер­жави.

2.         Визначення поставлених виховних  завдань.

3.     Аналіз змісту виховання (які  звички, знання, вміння, навич­ки сформовані).

4.     Аналіз методів (власного при­кладу, переконання, вимоги, сти­
мулювання, доручення, бесіди, пояснення, ігри-змагання).

5.     Аналіз форм виховної роботи (класних годин, зборів/екскур­
сій, КТС).

6.     Аналіз умов виховання (санітар­но-побутових, гігієнічних, есте­
тичних, природних, соціально-культурних).

7.     Аналіз засобів виховання:

v дитячого колективу (рівень  згуртованості, сформованості
громадськоїдумки, традиції, на­явність лідерів, неформальних
груп спілкування);

v системи суспільних відносин;

v особистості вчителя;

v системи учнівського самовряду­ вання (визначення його ефек­
тивності).

8.      Аналіз результативності індиві­дуальної виховної роботи:

з учнями, схильними до девіантної поведінки;

з обдарованими дітьми.

9.      Аналіз роботи з батьками:

v взаємодія;

v результативність проведення  батьківських зборів.

10.    Аналіз результатів виховної ро­боти:

v визначення рівня вихованості;

v характеристика динаміки зро­стання або змін рівня вихова­
ності;

v визначення відповідності ре­зультатів і поставленої мети.

11.             Складання соціально-педагогіч­ного паспорту, зведеної таблиці
рівня вихованості учнів, розвитку  класного колективу.

Аналіз виховної роботи класу за 2011-2012

на­вчальний рік

У класі навчаються      ___ учнів. З ді­тьми працюю з        класу  ( ______рік). За  цей період склад колективу майже не змінювався.

Матеріальне становище у більшості дітей у сім'ях середнього рівня. Біль­шість дітей виховується в сім'ях, де панує взаєморозуміння та злагода. У спілкуванні з учителями учні про­являють вихованість і тактовність. В цілому діти чуйні один до одного і за складних обставин, кожен знаходив підтримку в однокласників. За під­сумками минулого навчального року успішність складає ___ %, є лише __ учні, які не встигають, але ___ учнів закінчили навчальний рік із Похваль­ним листом. У класі є так званий «ре­зерв» — це учні, що мають декілька оцінок середнього рівня знань, але працюють над їх виправленням.

Основною метою виховної діяльності є створення оптимального соціально-культурного мікроклімату в колективі, який би сприяв творчому самороз­криттю, саморозвитку, дозволяв би їм легко освоїтись у своєму виховному просторі, спонукав би їх до діяльності, яка б дозволяла їм вступати в реальні відносини з оточуючим світом.

Протягом ___ років я веду виховну роботу, яка поєднала в собі традиційні форми та методи роботи класного керівни­ка та нетрадиційну, але таку важли­ву галузь — своєчасну психологічну допомогу вихованцям та їх родинам. Для цього використовую тестування, тренінги та індивідуальні консультації. Як класний керівник багато часу при­діляю морально-етичному вихованню учнівського колективу, формуванню обов'язку, відповідальності, культурної  поведінки. Для цього проводила ряд бесід, годин спілкування надану тематику.

Правоосвітня робота, метою якої ви­знаю розуміння і потребу дотримува­тися законів України, дає позитивний результат. Впроваджую ефективні технології превентивного виховання, які виконують розвиваль-ну функцію і формують громадську активність учнів. Для реалізації всіх цілей та завдань добирала такі вихов­ні технології, як години спілкування «Як змінити характер людини», «Як згуртувати наш учнівський колектив», «Як стати досконалішим», рольові ігри «Запрошення в гості», «Як поводити себе в транспорті», усні журнали «Від саморозвитку до самовиховання», різні виховні години приурочено подіям сучасності та ка­лендарним датам, зокрема: «Символи моєї Батьківщини», «Екологічна без­пека серед нас». Значну увагу приді­ляю формуванню у своїх вихованців комплексу особистісних якостей і рис характеру, які є спонукальною силою їх повсякденних дій та вчинків: це чесність, порядність, принциповість, дисциплінованість та працьовитість.

Формую екологічну культуру школя­рів, були проведені вечори «Пам'яті Чорнобиля», «Квіти, квіти, я чаруюсь вами». Не минаю естетичну спрямо­ваність виховної роботи. Проводила конкурс «Міс Весна», виховну годину «Світ наших захоплень».

Взаємовідносини класного керівника і учнів класу задовільні. В цілому клас характеризується як дружний, органі­зований, із налагодженою системою самоврядування та хорошим психоло­гічним кліматом. Наявні угрупування

1

переважно за місцям проживання. Неофіційних лідерів в класі немає. Клас із високим рівнем вихованості, «важких» та «недисциплінованих» учнів лише __. Яскраві індивідуальні особливості органічно впливають на розвиток класу як колективу.

У процесі роботи я бачу, як доросліша­ють мої вихованці, якими розумними вони стають, як вдало проходить процес їх соціалізації. Вони незалежні, добро­зичливі в спілкуванні, емоційно-від­криті та чутливі до моральних проблем.

Не обминаю такий вид діяльності, як корекція поведінки «проблемних» дітей. Дуже ефективним є заохочення таких

дітей до класних справ, взаємодопомога однокласників, завантаження вільного часу гуртковою роботою, роботою на користь школи і також необхідна умо­ва — стимуляція самовдосконалення дітей за допомогою різних тренінгів, наприклад, «Твоя самодисципліна, воля, саморозвиток».

В становленні та розвитку учнів спи­раюсь на допомогу батьків. Важливим питанням є стан у сім'ї. Адже робо­та з батьками — один із основних та найскладніших напрямків роботи класного керівника. У-моєму класі є багато неповних сімей та сімей, де батьки тривалий час відсутні, тому вихованням дітей переважно займа­ються бабусі. Це ускладнює роботу. Батьківський комітет працює разом із класним керівником, бере участь в організації класних та позакласних заходів, також співпрацює зі шкільним комітетом та адміністрацією школи. Найбільш ефективною є допомога батьківського комітету .в поповненні матеріально-технічної бази класу та школи в цілому.

У роботі з батьками використовую ко­лективні бесіди, зустрічі за «круглим» столом. У години батьківського все­обучу знайомила батьків з новинками педагогічної літератури для батьків з проблем родинної та батьківської педагогіки, моделювала педагогічні ситуації під час батьківських зборів, які допомогли батькам розв'язувати родинні конфлікти, що виникали під час спілкування дітей з батьками.

Таким чином, мотиваційно-особистіс-на сфера розвивається відповідно до гармонійного розвитку особистості; у практику моєї роботи впроваджена мета про єдність шкільного та родин­ного впливу на особистість дитини. І на даному етапі співробітництва в ре­зультаті виконання загально-виховної, індивідуальної та профорієнтаційної роботи більшість учнів підвищила рі­вень сформованості моральних, грома­дянських, гуманістичних, естетичних та інших якостей особистості і більшість учнів обрали шляхи майбутнього на­вчання та праці.

Пріоритетні напрями виховання в 2012-2013 н.р.

Громадянське: виховувати школярів ї у дусі пізнання, збереження і розвит-| ку національних традицій і плекати  інтелектуально розвинену, духовно і багату, цілісну особистість; формувати  в учнів незалежно від національно­сті національну свідомість, історич­ну пам'ять, національний характер, світогляд, гуманістичні ідеї.

Правове: прищеплювати учням повагу до прав і свобод людини і забезпечити знання та виконання законів України учнями.

Фізичне: пропагувати здоровий спосіб життя; проводити оздоровчо-профспілкову роботу серед підлітків; фор­мувати усвідомлення учнями ролі фі­зичної досконалості у гармонійному розвиткові особистості; виховувати потребу в регулярних заняттях спор­том; дотримання режиму дня.

Художньо-естетичне: розвивати ху­дожньо-естетичну освіченість та ви­хованість дітей; формувати естетичну культуру засобами народних традицій; сприяти забезпеченню української мовиякдержавноїв усіх напрямках ро­боти, розвивати уявлення про зовніш­ню та внутрішню красу людини.

Трудове: виробляти свідоме ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства; виховувати здорову осо­бистість, цивілізованого господаря.

Екологічне: формувати екологічну культуру і усвідомлення себе части­ною природи; виховувати почуття відповідальності за природу як на­ціональне багатство; залучення учнів до екологічної та природоохоронної діяльності.

Родинно-сімейне: формувати культуру сучасної сім'ї та потребу допомагати батькам; розвивати інтерес до традицій родини; формувати моральні якості з позицій добра і справедливості.

Духовно-моральне: прищеплювати і розвивати моральні почуття, міцні переконання, потребу поводитися відповідно до норм суспільства; ви­ховувати патріотизм, колективізм, не­примиримість до аморальних вчинків людей, до порушників норм і правил культурної поведінки.

Превентивне: забезпечити теоретичну та практичну реалізацію заходів, спря­мованих на попередження і подолання відхилень у поведінці школярів; запобі­гання розвитку різних форм асоціальної, аморальної поведінки, прищеплювати потребу поводити себе відповідно до моральних норм у суспільстві.

Статеве: передбачає захист дітей ja підлітків; надання їм допомоги в со­ціальному самовизначенні, в актив­ному входженні в суспільне життя; формування духовних цінностей та навичок культури здоров'я.

Формування здорового способу життя: забезпечення повноцінного розвитку дітей, охорони та зміцнення їхнього здоров'я; формування гармонії тіла та душі; виховання потреби у фізичних заняттях, прагнення до оволодіння санітарно-гігієнічними знаннями та

навичками.

Впровадження програми  Рівний —рів­ному: проводити просвітницьку ді­яльність серед учнів щодо здорового способу життя, ініціювати роботу ін-структорів-підлітків щодо здорового способу життя у середовищі ровесни­ків; розробляти навчання та впрова­джувати в життя сучасні інформацій­но-освітні матеріали.

Розвиток учнівського самоврядування: організація змістовного дозвілля шко­лярів, вироблення дбайливого ставлен­ня до шкільного майна; підвищення навчальних досягнень учнів; розвиток комунікативних навичок учнів.

Формування наукового світогляду: фор­мувати погляди та переконання учнів, почуття власної гідності, єдність вну­трішньої та зовнішньої вихованості учнів, мотиви і рівень громадської активності.

План роботи класного керівника — це науково обґрунтоване проектування становлення та розвитку класного колективу і кожної особистості.

Складання плану вимагає:

v врахування актуальних питань в галузі народної освіти і виховання; 

v цілеспрямованості, конкретності, опори на інтереси учня;

v поєднання словесних, наочних  форм і методів виховання;

v відповідності форм і методів виховання віковим особливостям школярів та рівню їх вихованості;

v врахування ювілейних і суспіль­но-політичних дат і подій;

v єдність педагогічного керівництва  та самостійності учнів.

Відомості про учнів ___класу

№ з/п	Прізвище та ім'я	Дата народження	Адреса, телефон

Мета і задачі школи:

Мета і задачі класу:

Протокол батьківського збору

«___»____________ 20__р.

Присутні ______________ чол.

Повістка дня: ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Прийняті рішення __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Секретар                                  _____________________

                                                  (ПІБ)

Протокол засідання батьківського комитету

«___»____________ 20__р.

Присутні ______________ чол.

Повістка дня: ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Прийняті рішення ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Секретар                                  _____________________

                                                  (ПІБ)

Навчальна програма з основ правознавства

для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів

Київ 2012

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Загальна характеристика предмету

Метою навчання основ правознавства в школі є надання учням основ правових знань, виховання поваги та любові до своєї держави та державотворчих і правотворчих традицій, забезпечення умов для формування елементів правової культури, правових орієнтирів та правомірної поведінки школярів.

Основи правознавства як навчальний предмет сприяє становленню особистості, розвитку критичного мислення, логіки, здатності розуміти та оцінювати правові явища і процеси, аналізувати різноманітні життєві ситуації з точки зору дії правових норм, спонукає учнів ставити запитання та шукати відповіді щодо ролі держави й права в житті людини і суспільства. Знання основ правознавства формує певну систему цінностей, впливає на  правосвідомість учнів та рівень їхньої правової культури, прищеплює інтерес до права, заохочує до свідомого використання, застосування й дотримання правових норм.

2. Характеристика особливостей змісту програми

Програма з основ правознавства спрямована на  реалізацію вимог освітньої галузі «Суспільствознавство» Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти, конкретизує зміст правознавчого компоненту галузі та вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів з правознавства. Пропонована програма виконує інформаційно-методичну функцію, що дозволяє усім учасникам навчально-виховного процесу та авторам навчально-методичного забезпечення дізнатися про мету, завдання та шляхи їх досягнення у межах навчального предмету, а також організаційно-методичну функцію, що передбачає розподіл навчального матеріалу на етапи вивчення, визначення кількісних та якісних характеристик процесу навчання для укладання поурочного планування та тематичної атестації учнів.

Зміст навчального правознавчого матеріалу, що представлений у програмі, побудований з використанням людиноцентричного та  аксіологічного підходів у контексті юридичної науки. Право розглядається як мистецтво добра і справедливості. Методологія відбору змісту програмного матеріалу базується на системі наукових ідей і понять юридичної науки, загальнолюдських цінностях (право, справедливість, права і свободи людини), сучасних психолого-педагогічних вимогах до навчання в основній школі. Засвоєння учнями навчального змісту, пропонованого даною програмою, забезпечує набуття ними ключових, галузевих та предметно-правової компетентностей.

У програмі особливу увагу приділено питанням правовідносин, учасниками яких є неповнолітні особи. Це дозволяє разом з формуванням конкретних знань та загальноправових уявлень учнів створювати умови для використання правових знань для реалізації і захисту прав, свобод та законних інтересів, регулювання взаємовідносин з іншими людьми, вибору правомірних моделей поведінки у життєвих ситуаціях, а також застосовувати критичне мислення, аналіз і синтез правового матеріалу.

Змістові лінії людина-людина; людина-суспільство; людина-влада; людина-світ уявлень та ідей; людина-простір; людина-природа; людина-світ речей – враховані як у складових змісту освітньої галузі, так і в державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

Основи правознавства  як предмет вивчається один навчальний рік. Навчальний зміст курсу значно мінімізований та приведений у відповідність з віковими особливостями учнів та сучасними освітніми викликами. Програмою передбачено чіткі орієнтири для оцінювання результатів навчання учнів, що уможливлює активізацію пізнавальної діяльності школярів та усуває їх перевантаження.

3. Особливості організації навчання учнів основ правознавства за даною програмою

З психолого-дидактичних позицій програму побудовано на поєднанні особистісно-орієнтованого, діяльнісного та компетентного підходів до навчання, реалізація яких у навчанні потребує певних змін в організації навчання правознавства. У пропонованій програмі ці зміни відображено у вступних уроках, практичних заняттях, уроках узагальнення та підсумкових уроках.

Програма курсу з основ правознавства у 9 класі розпочинається вступним уроком, що передбачає актуалізацію знань учнів про державу і право з курсів історії, а також ознайомлення їх із метою вивчення предмету та його особливостями.

З метою набуття школярами правової компетентності у відповідності до державних вимог загальноосвітньої підготовки учнів окремою структурною складовою програми є практичні заняття (уроки), які введені в програму в ході вивчення певного правознавчого змісту й мають допомогти учням сформувати загальне уявлення про тему, що вивчається. Кожне із пропонованих практичних занять має тему і несе певне змістове навантаження згідно із місцем заняття у контексті конкретної теми. Практичні заняття передбачають переважно самостійну роботу учнів над певним аспектом змісту теми з використанням різноманітних джерел знань (підручників, посібників, довідкового матеріалу, інтернет-ресурсів тощо). Під час практичних занять учитель виконує роль консультанта, який організовує самостійну роботу учнів та надає їм необхідну допомогу відповідно до віку та їхніх пізнавальних можливостей.

Програмою передбачені уроки узагальнення до розділів курсу та підсумкові уроки до курсу. На цих уроках учні за допомогою вчителя мають можливість систематизувати і узагальнити вивчене, відрефлексувати процес навчання, реалізувати міжпредметні зв’язки. Такі уроки можуть бути використані для проведення тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів та підсумкового узагальнення.

Заплановано також виконання учнями відповідних домашніх завдань, що мають сприяти закріпленню вивченого та досягненню кращих навчальних результатів.

Перевірка результатів навчання учнів основам правознавства за пропонованою програмою передбачає оцінювання засвоєних ними знань і сформованих умінь та навичок. Видається, що оцінювання процесу та результатів навчання курсу правознавства вимагає використання як традиційних методів (усне опитування, письмові завдання), так і альтернативних (оцінювання «участі в діяльності», самооцінювання, взаємооцінювання) в різних комбінаціях. Вибір методів оцінювання має здійснюватися з урахуванням характеру об'єктів оцінювання (оцінюватися можуть як усні відповіді і письмові роботи, завдання на виявлення операційних умінь, моделювання життєвих ситуацій, так і участь учнів у дискусіях, рольових іграх, написання творів-есе і т.п.).

Наприкінці курсу передбачено години резервного часу, які вчитель  використовуватиме на власний розсуд.

4. Структура змісту курсу

Основними компонентами змісту курсу за даною програмою є: зміст правознавчого навчального матеріалу, перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, на який учитель орієнтується під час вивчення конкретних тем курсу.

До кожної теми надано орієнтовний узагальнений перелік основних питань змісту, які обов’язково мають бути відображені у підручниках або посібниках, що повідомляють учням зміст навчального правознавчого матеріалу. Вони засвоюються учнями у вигляді знань правових явищ, процесів, понять різної складності та узагальненості.

Зміст теми не розподілений за окремими уроками, що дозволяє автору підручника, учителю на власний розсуд, орієнтуючись на вимоги до підготовки учнів, визначати назву теми уроку, кількість, обсяг і перелік питань, що вивчатимуться на тому чи іншому уроці в залежності від особливостей учнів класу та його індивідуального підходу до викладання.

Пропоновані питання є мінімумом знань, що підлягають обов’язковому засвоєнню учнями на різних рівнях навчальних досягнень у відповідності до індивідуального розвитку їхніх пізнавальних можливостей.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів представлені у програмі у вигляді переліку умінь і навичок, яких мають набути учні протягом вивчення тієї чи іншої теми. Вони співвіднесені із відповідними вимогами, передбаченими Державним стандартом базової та повної загальної середньої освіти, та є їх детальною конкретизацією, на яку має орієнтуватись вчитель, забезпечуючи виконання Державного стандарту.

Зміст програми

        

Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Вступ до курсу правознавства (1 година)
Право і закони в житті  людини і суспільства (з курсів історії). Зміст, завдання і структура курсу. Побудова підручника. Додаткова навчальна література та електронні й інтернет-ресурси.		Учень/учениця згадує з курсів історії та пояснює причини  і значення виникнення держави і права, роль права в житті суспільства; згадує та називає найдавніші правові пам’ятки в історії людства; пояснює завдання та структуру курсу правознавства; висловлює власні очікування щодо вивчення курсу.
Розділ 1. Вступ до теорії держави і права (4 години)
Причини виникнення держави. Поняття і ознаки держави. Державний лад. Форми держави. Державна влада. Функції держави. Поняття і види соціальних норм. Поняття і ознаки права. Джерела права. Система права та її елементи. Практичне заняття: Соціальні норми в житті людей.		Учень/учениця називає ознаки державної влади, соціальних норм, права; пояснює і застосовує поняття «держава», «форма держави», «право», «джерела права», «галузь права», «норма права»; характеризує функції держави, державний лад, джерела права, елементи системи права; наводить приклади соціальних норм, джерел права; описує елементи державного ладу; висловлює ставлення до ролі соціальних норм, держави і права в житті людини та суспільства.
Розділ 2. Правовідносини. Правопорушення. Юридична відповідальність (4 години)
Правовідносини. Склад правовідносин. Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин. Правопорушення: поняття, склад, види. Юридична відповідальність: поняття, підстави, види. Практичне заняття: Обставини, що виключають шкідливість (суспільну небезпеку) діяння.		Учень/учениця називає ознаки правовідносин, правопорушення, юридичної відповідальності; пояснює і застосовує поняття «правовідносини», «склад правовідносин», «юридичні факти», «правопорушення», «юридична відповідальність»; характеризує підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин; склад і види правопорушень; підстави і види юридичної відповідальності; наводить приклади юридичних фактів, правопорушень; описує обставини, що виключають шкідливість (суспільну небезпеку) діяння; розв’язує правові ситуації з використанням знань про правовідносини, правопорушення і юридичну відповідальність; застосовує засвоєні поняття та вміння у розв’язанні простих життєвих ситуацій та регулюванні власної поведінки відповідно до норм права; висловлює ставлення до ролі правовідносин в житті людини і суспільства; оцінює власну поведінку і поведінку інших людей з точки зору її правомірності.
Узагальнення, тематичне оцінювання (1 година)
Розділ 3. Взаємозв’язок людини і держави (5 годин)
Поняття Основного закону держави. Структура Конституції України. Повноваження Конституційного Суду України. Правова характеристика понять «людина», «особа», «громадянин». Громадянство України. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Механізми захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні. Органи державної влади в Україні. Місцеве самоврядування в Україні. Практичне заняття: Звернення громадян.		Учень/учениця називає ознаки конституції; механізми захисту прав і свобод людини і громадянина; пояснює і застосовує поняття «людина», «особа», «громадянин», «громадянство», «конституція», «права і свободи людини»,  «конституційні обов’язки»; описує види конституційних прав, свобод, обов’язків людини і громадянина; органи державної влади та місцевого самоврядування; наводить приклади повноважень Конституційного суду України; видів звернень громадян; характеризує підстави набуття і припинення громадянства України; розв’язує правові ситуації з використанням знань про права, свободи людини і громадянина; застосовує засвоєні поняття та вміння у розв’язанні простих життєвих ситуацій щодо форм взаємозв’язку людини і держави; оцінює значення Конституції України; форми участі громадян у житті держави та місцевої громади.
Узагальнення, тематичне оцінювання (1 година)
Розділ 4. Неповнолітні як суб’єкти цивільних, сімейних, трудових, адміністративних та кримінальних правовідносин (11 годин)
Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Обсяг цивільної правосуб’єктності неповнолітніх. Практичне заняття: Власність неповнолітніх. Практичне заняття: Захист прав споживачів. Особливості електронного продажу та операцій з кредитною карткою. Сім’я. Шлюб. Взаємні права та обов’язки батьків та дітей. Практичне заняття: Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийом на роботу неповнолітніх. Робочий час і час відпочинку неповнолітніх. Оплата праці неповнолітніх. Особливості розірвання трудового договору з неповнолітніми. Охорона праці неповнолітніх. Практичне заняття: Працевлаштування неповнолітніх. Адміністративні правопорушення. Злочини. Адміністративна та кримінальна відповідальність неповнолітніх. Практичне заняття. Особливості адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх.		Учень/учениця пояснює і застосовує поняття «цивільна правоздатність», «цивільна дієздатність», «сім’я», «шлюб»; «адміністративне правопорушення», «злочин»; характеризує обсяг цивільної правосуб’єктності неповнолітніх; права неповнолітніх як власників; права споживачів; права і обов’язки батьків і дітей; робочий час і час відпочинку неповнолітніх; адміністративну та кримінальну відповідальність неповнолітніх; наводить приклади адміністративних правопорушень і злочинів; адміністративних стягнень і кримінальних покарань; описує шляхи влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування;  особливості розірвання трудового договору з неповнолітніми; розв’язує правові ситуації з використанням знань та положень цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального законодавства України щодо неповнолітніх; вчиняє власні дії відповідно до норм права в різних видах правовідносин; висловлює ставлення до взаємних прав і обов’язків батьків та дітей; охорони праці неповнолітніх; особливостей адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Узагальнення, тематичне оцінювання (1 година)
Розділ 5. Юристи у нашому житті (4 години)
Професія «юрист».  Юристи у нашому житті (судді, прокурори, слідчі, нотаріуси, адвокати, юристконсульти). Практичні заняття: Ігровий суд. Зустріч з юристами.		Учень/учениця згадує і називає професії, пов’язані з юриспруденцією;   знає, хто такі судді, прокурори, слідчі, нотаріуси, адвокати, юристконсульти; наводить приклади видів діяльності прокурора, нотаріуса, адвоката; називає основні вимоги до осіб, які бажають працювати за юридичним фахом; розв’язує правові ситуації з використанням знань про професію «юрист»; оцінює життєві ситуації, в яких потрібна допомога юриста.
Узагальнення з курсу (1 година)
Резерв  (2 години)

 Пропозиції  та зауваження до проекту навчальної програми просимо надсилати на такі електронні адреси:

Ремех Тетяна Олексіївна  -   голова робочої  групи із розроблення  навчальної програми -    remeh-tatyana@yandex.ru

Євтушенко Раїса Іванівна  - головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти  -   r_yevtushenko@mon.gov.ua